У ній опубліковано ранні й нові новели та оповідання авторки.

-  Їх всіх об´єднує доброта та бажання розрадити читача у нашому непростому сьогоденні. Всі історії тут невигадані, вони дійсно були пережиті їхніми героями, а вже самі персонажі потім по секрету розказали їх мені у різний, інколи досить несподіваний спосіб, - говорить письменниця. Вона розповідає, про себе та власну збірку.

-Як ви стали письменницею? Мабуть, мріяли про це ще з дитинства?

- Я ніколи не думала, що стану письменницею. А от про що дійсно мріяла, так це про те, аби опанувати фах філолога-україніста. Хотіла вступити до аспірантури, захисти дисертацію з літературознавства і вивчати художню літературу, бо саме художній літературі віддала своє серце ще в школі.

- Настільки відомо, ви все ж таки стали науковцем, захистили дисертацію. А як стали письменницею?

- Так, було заплановане навчання, потім робота і… три запланованих декрети. Між народженням своїх дітей я й відкрила у собі здатність писати художню прозу. Мабуть, життєвих вражень у мене на той час накопичилося вже стільки, що вони просто мусили вилитися у щось таке матеріально оформлене, як текст художнього твору. І почалося…

- З чого саме починали свою письменницьку діяльність?

- З написання маленьких оповідань, новел, есе, які розміщувалися в інтернеті, видруковувалися і передавалися друзям-читачам, а деякі з них навіть публікувалися у солідних часописах, таких, скажімо, як "Дніпро" чи "Літературна Україна".  Так може й було б досі, якби я не написала свій перший роман і не надіслала його на "Коронацію слова". Саме так! Перший роман і одразу на найбільш знаний і престижний конкурс в галузі літератури. Насправді надіслала я його туди, бо видавцям розіслати просто не наважилися, і моєму здивуванню не було меж, коли цей твір відразу ж отримав бронзову статуетку конкурсу. Спробувала ще раз наступного року і отримала золото!

- Дивовижний початок. Ви вірите в дива?

- Так, звісно,  Вони навколо нас! Це я можу стверджувати не голослівно, а посилаючись на власний досвід. Адже моя письменницька історія в чомусь схожа на історію Попелюшки, бо ж працюючи роками на ниві літературних досліджень, я ніколи не думала, що й мої твори колись будуть виданими і розставленими серед іменитих українських письменників.

- У вашій новій збірці є оповідання, написані навмисне для неї. Розкажіть про них. Можливо, маєте улюблені?

- Це були історії людей, яких я знала все своє життя, або познайомилася нещодавно. Їх об´єднувало те, що все це були зворушливі спогади минулого. На жаль, у наш час сентименталізм сприймається як слабкість, а можливість співпереживати комусь – таким собі нещирим проявом чи навіть соціальною маскою. Напевно, на якомусь етапі моєї письменницької кар´єри виникло бажання побороти такий стереотип. Думаю, існує велика читацька аудиторія, яка не прагне "ужастиків", чи гострих відчуттів, а бажає отримати приємне враження від художнього тексту. Якось минулою весною, ближче до 9 травня, одна із моїх студенток принесла лист зі свого родинного архіву. Це був лист її прадідуся, який не повернувся з війни. Мене дуже зворушив цей уривок чужого життя і так виникло оповідання "Не пропусти свою весну". Іншим разом моя тітка Таня, яка живе в Австралії, бо її батько – рідний брат моєї бабусі – не повернувся після ІІ світової війни до СРСР, розказала мені по скайпу про перші роки їхнього життя в Мельбурні. Один із епізодів, що їх переповідала тітка, ліг в основу історії "Недофарбована кімната". І таких прикладів і цій збірці чимало.

- Чи всі ваші історії про людей?

- Так уже сталося, що мене завжди вабила філософія речей. І тому, розвиваючи притчову традицію української літератури, захотілося написати декілька оповідей-мораліте. Це історії про ліхтар і лампу та про панський гаманець.

- Що б ви хотіли побажати читачам вашої книги?

- Зараз, мені здається, у всіх українців – одне бажання і мрія – аби нашій землі запанував мир. Усе інше виглядає тепер дещо другорядним. Я розумію, що це тимчасовий стан речей, але все ж бажаю всім мирного неба! Про це теж є у "Трояндовому джемі", хоча у минулому році ніхто ще не міг і передбачити, як далеко все може зайти. Бажаю всім миру, оптимізму і невичерпної віри в дива! 

  Володимир МУКАН