Тому сьогодні особливо важливо пам´ятати з чого тоді, в листопаді, все починалося, й заради чого все це діялось. Час від часу доводиться чути: мовляв, бачите, яких демонів ви розбудили, розумієте, які біси вирвалися назовні?

Не потрібно було їх чіпати, не потрібно було взагалі нічого чіпати, хай би все тривало собі й надалі, без жодних потрясінь, без жодних катаклізмів.

Говорять зазвичай люди, котрі від початку займали дистанцію, стояли осторонь, щоразу повторюючи: головне – жодних змін, головне – жодних різких рухів, хай усе буде як є, може бути лише гірше.

Певна логіка в цьому, звісно, є – приймати все як даність, як карму, котрої краще не чіпати, аби не зашкодити. Краще взагалі нічого не чіпати й ні на що не нарікати – велике щастя, що нам узагалі дозволяють тут знаходитись, добре вже те, що немає концтаборів і репресій, тішмося вже тому, що нас не виселяють із наших помешкань.

Захочете щось змінити й хто знає, чим усе закінчиться. Самі знаєте, як це буває – один необережний рух, одне зарізке слово, загостре гасло, і ось вони, демони – прокинулись, вийшли на прогулянку, нагадують про свої права, вимагають із собою рахуватися.

Тому звісно – краще нікого не будити, краще лишатися з тим, що є – себто, відсутністю перспектив, неможливістю бодай щось змінити, приреченістю на співжиття із постійно сонними демонами.

Але є одна річ, про яку при цьому не мовиться – демон, навіть сонний, не перестає бути демоном. Проблема, навіть замовчувана, лишається проблемою. Можна скільки завгодно говорити про еволюційний чи революційний шляхи розвитку, але проблеми нашої країни не виникли минулої зими. Минулої зими вони, скоріше, стали настільки очевидними й актуальними, що не реагувати на них видавалося просто злочинним.

Не можна підігравати демонами, апелюючи до їхньої доброї волі та здорового глузду. Не можна робити вигляд, що компроміс є вирішенням проблеми. Компроміс є компромісом – він може розрядити ситуацію, проте він не може змінити твоїх переконань і твого розуміння природи речей.

Якщо ти не сприймаєш злочинців при владі, ніхто не переконає тебе, що їхнє перебування на посадах можна виправдати легітимністю їхнього обрання. Злочинець є злочинцем, і навіть якщо від усвідомлення цього простого факту в країні прокидаються демони та біси – факт лишається фактом, і що тут іще можна додати.

Речі не втрачають своєї суті рівно до того часу, доки ми не втрачаємо своєї віри та пам´ятаємо про власні переконання. Тому сьогодні особливо важливо пам´ятати з чого тоді, в листопаді, все починалося, й заради чого все це діялось. Головне все пам´ятати й нікого не зраджувати.

І ще, про демонів. Сьогодні знову ж таки постійно доводиться чути – "почуйте Південний Схід", "зі Сходом потрібно говорити", "чому їм можна, а нам ні?". Все це прекрасно й чудово, за винятком одного – є велика інфантильність в подібному трактуванні своїх прав та вимог, коли громадянська позиція дуже швидко завершується розбоєм та переслідуванням ромів (тут легко можна підставити – євреїв, татарів, українців), а політичні погляди зводяться до плекання параної та полювання на відьом.

Причому на роль цих самих відьом можна призначити будь-кого (подивіться відео з Рубіжного, коли "молоді люди спортивної статури" прив´язують чоловіка до дерева, а хтось із натовпу спокійно й упевнено (ну, бо які сумніви?!) говорить: "поймали "Правый сектор""), головне – призначити, почати, таки це полювання. Заявивши – ми ж вас попереджали: не провокуйте нас, не будіть, цілком легітимізуючи при цьому свою демонічну сутність, більше того – трактуючи її як національну (чи регіональну) рису.

Так, говорять вони, ми демони, і нас провокує все – ваші прапори, ваша мова, сам факт вашої тут присутності. І після цього спробуйте нас почути і спробуйте з нами порозумітись. І якщо у вас нічого не виходить – це ваші проблеми.

Найгірше, що це справді наші проблеми.