Re: цензії

04.11.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. Києва
Повернення до витоків слова: чому книжка «Логодіалоги» Олександра Козинця потрібна педагогам і батькам
02.11.2026|Буквоїд
У перекладі угорською мовою вийшов роман Володимира Даниленка «Клітка для вивільги»
29.10.2026|Василь Кузан
Реалізм абсурду
27.10.2026|Юлія Манякіна
Музика розшарпаної цілости
26.10.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. Києва
Пам’ять, що лікує забуття: 127 відлунь одного роду
23.10.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун Лікарка-психіатриня, психотерапевтка, PhD, письменниця
Жити, поки життя триває
22.10.2026|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Зробити вибір
20.10.2026|Буквоїд
Коли Попелюшка обирає бунт, а не принца
20.10.2026|Ірина Голуб
Історія, яку не розповідають без суперечок
Дві сестри і дівчина, яка колись була кішкою: українською вийшли повісті «Дві Лотточки» Еріха Кестнера та «Мінуш» Анні М. Ґ. Шмідт

Літературний дайджест

16.04.2014|18:09|ТСН.ua

Сергій Жадан. Покладаючись на країну

Справа не в прапорі. Справа в ставленні до країни.

Нині прийнято порівнювати дії "майданівців" та "антимайданівців", знаходити спільне, проводити паралелі, вираховувати відмінності.

Спільне, як завжди, на поверхні – мова навіть не про стилістику (маски, битки, шини, барикади) чи тактику зі стратегією (захоплення адмінбудівель, народовладдя в дії тощо), мова про мотивацію та відповідальність: якщо їм було можна палити й захоплювати – чому нам не можна, якщо наші права порушуються – чому ми не можемо їх захищати?

Відмінне – так само: одні ніколи не випускали з рук державного прапора, інші цей прапор зривають із адміністративних будівель. Причому справа, знову ж таки, не просто в прапорі. Справа в ставленні до своєї країни. Можливо, в цьому і є найбільша відмінність.

Я нині про це часто думаю: ми ж усі, всі довкола, ті, з ким доводилось постійно спілкуватись, завжди були проти влади – і попередньої, і тієї, що була перед попередньою, і тієї, що була ще раніше. Проте ніхто й ніколи не виступав проти країни.

Принаймні, ніхто зі спільних друзів та знайомих. Зрозуміло було – це тимчасове непорозуміння, злочинці, кримінальники, шарлатани – хто завгодно, але головне в тому, що рано чи пізно ми їх обов´язково позбудемось і в нас буде все гаразд із нашою країною.

Те, що це наша країна, те, що вона переживе всіх цих гарантів і законних обранців – ніколи ні в кого сумніву не викликало.

Нікому не подобались президенти – і їх не переобирали.

Нікому не подобались уряди – й проти них виходили на вулицю.

Нікому не подобалась міліція, прокуратура, судді, чиновники – з ними продовжували якось уживатись. Тому що іншої країни ні в кого з нас просто не було, то й говорити особливо не булопро що. Ну так, думалось, коли-небудь тут усе зміниться, власне – ми все змінимо.

Змінимо політиків, змінимо міліцію, змінимо суддів.

Змінимо все.

А ось країну залишимо. Не те, щоби всі навколо були такими державниками, скоріше навпаки. Просто це якось природно, чи що – добре ставитись до своєї країни, переживати за неї, боротись за неї.

Навіть якщо у відповідь доводилось отримувати постійні розчарування, образи та небезпеку. Але знову ж таки думалося так – держава, яку вони тут вибудовують за наш рахунок, насправді не має до нас усіх жодного стосунку.

Вони живуть у своїй паралельній реальності, вони відгороджуються від нас живими щитами з міліціонерів та суддів, вони тут тимчасово – вже зовсім скоро, набагато скоріше, аніж вони собі уявляють, їх тут не буде. А країна лишиться. Й ми всі лишимось. Ну, може не всі, але лишимось.

В будь-якому разі ніхто не нарікав саме на країну. Навіть цієї зими, навіть тоді, коли вся ця державна машина працювала особливо холодно й жорстоко, час від часу згадувалось – це ж наші співвітчизники, в нас однакові паспорти, якось домовимось, не можемо не домовитись.

Все буде добре, оскільки нам є що втрачати, перш за все – нашу країну. Оскільки у нас усіх вона одна, ось цим уже ніхто легковажити не буде.

А ось виявилось, що буде. Ще й як буде. І можна було очікувати, якщо відверто. Адже країна складається не лише з друзів та знайомих. Скільки разів, усюди – на вулицях, в метро, магазинах, траплялося чути від незнайомих співгромадян слова про те, що це не країна, і не народ, і, ясна річ, не мова, що тут не може бути майбутнього, й не могло бути минулого, тому жодних шансів і жодної поваги.

А також – жодного бажання бодай щось змінити, жодного бажання бодай за щось боротись. Лише триматись за те, що лишилось, за те, що вдалося вирвати з холодних пазурів історії, триматись і не висовуватись, триматись і проклинати все довкола й усіх навкруги. Траплялося ж, правда? Не могло не траплятись.

І ось тепер питається – як вони інакше могли реагувати на події, що відбулися останнім часом? Та ніяк. Лише так – страхом, агресією та колаборацією. Вони ніколи не відчували цю країну своєю, вони ніколи не ставились до неї серйозно, та загалом - вони ніколи не вважали її країною взагалі. Не вважають і тепер.

І проблема в тому, що нам потрібно якось далі всім разом тут жити, спробувати далі лишатись співгромадянами, спробувати не почати завтра стріляти одне в одного. Хоча би заради неї. В сенсі, країни.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

06.11.2026|15:56
«Писати і жити, жити і писати»
06.11.2026|15:51
10 причин відвідати фестиваль «Земля Поетів» у Львові 7-8 листопада
06.11.2026|15:39
В Україні запустили сервіс «Своя книга» для самостійного видання книжок
06.11.2026|15:32
У «Видавництві Старого Лева» вийде нова книжка Євгена Положія «Усі тварини ходять босоніж»
06.11.2026|15:27
Оголошено довгий список Премії імені Юрія Шевельова 2026 року:
04.11.2026|18:04
Кілька миттєвостей Закарпатської "Книги-фест - 2026"
02.11.2026|13:07
У Відні презентували книгу «Українське весільне диво» за участю Наталії Кривди та VR-технологій
27.10.2026|18:41
1 листопада у Львові «Брати Гадюкіни» розпочнуть свій тур Україною
27.10.2026|18:38
Від домашньої полиці до деокупованих громад Харківщини стартував третій «Книгозбір»
27.10.2026|18:14
Наталія Ребрик: «Юрія Станинця не тішила перспектива стати провідним радянським письменником»


Партнери