Лишитися вдома, послухати свої думки. Без поспіху випити кави, почитати книжку, помріяти.

Саме це пропонує Олена Андрейчикова, авторка книжки «Таємне понеділкування», і пропозиція таки звучить спокусливо. Незлим варіантом для натхненного проведення часу може бути занурення в жанр малої прози – лаконічний, місткий, несподіваний. Такий, що не зобов’язує читача надовго лишатися вірним одній історії й дозволяє стрибати від тексту до тексту в пошуках того, що точно зачепить.

Які ж гачки на читача розставлені в цій збірці?

Передусім, вона призначена для жіноцтва, причому жіноцтва, спраглого гіпертрофованих пристрастей. Оповідання «Таємного понеділкування » – це твори, які мають цілком органічний вигляд для глянцевих журналів. Жінки тут чинять безумні вчинки, як-от листуються з коханками чоловіка, кидають хорошого хлопця заради харизматичних паскудників і роблять ще купу всіляких, із позицій здорового глузду, дурниць. Водночас жінки – і це другий гачок – завжди мають сексуальну дупцю, драму в серці й келих вина в руці. Іноді (але не завжди) ще й вольовий характер і почуття гумору.

Усе, ніби, й добре, якби ж тільки всесвіти цих привабливих персонажок не оберталися довкола чоловіків. Так, ніби ідеальним жінкам, окрім, як про чоловіків, і подумати ні про що. Так, ніби мірилом їхньої вартісності є здатність захопити в тенета своєї харизми хоча б якогось посереднього павучка з золотистими лапками, щоб потім до скону залежати від нього.

Тобто, простіше кажучи, теми оповідань досить одноманітні.

І це прикро, бо стиль збірки – відточений, оповідь ллється жваво, їй не бракує ані іронічності, ані вдалих прикрас, ані такої важливої для малої прози динамічності. І тоді, коли авторка виходить за межі координат “жінка–чоловік”, їй вдаються справді цікаві речі.

Найбільше мені припало до душі прикінцеве оповідання «Черга за талантом », де проста істина про вічні пошуки себе втілена в метафорі черги, де люди можуть стояти роками, можуть здатися й відмовитися від пошуків, а можуть знайти себе просто в черзі, спілкуючись з іншими. Також запам’яталася новела «Лялі боляче, ляля плаче » про пустеньку красуню, яка своїми капризами може руйнувати чужі життя й навіть не усвідомити того ніколи.

Отже, найцінніше в збірці «Таємне понеділкування» – це жвавий стиль оповіді й талант кермувати мовними віражами. Було б чудово, якби авторка використовувала ці вміння для ширшого спектру тем.

Тетяна Синьоок