Книгу, де міф поєднується з найвідвертішими реаліями, на які було б простіше закрити очі та заперечувати їхню наявність у повсякденні, авторка писала протягом десяти років.

ВВС Україна:Чи можна сказати, що  " Земля загублених або маленькі страшні казки "  - книга про незвичайні історії неформатних персонажів, з якими стаються непересічні події?

Трагедія персонажів у тому, що драми їхнього життя - типові. Вони потрапляють у типові ситуації непорозуміння з людьми, але внаслідок своєї інакшості, на кшталт нестандартної психіки, ці події для них розгортаються інакше.

Я намагалася показати глибину щоденного драматизму, який стається з усіма людьми, і дуже часто залишає після себе страшні наслідки.

ВВС Україна:Що вас надихнуло на створення такого твору?

У книжці я залишила дев´ять оповідань, хоча спершу їх було більше - найсильніший гурт героїв, яким хотіла дати голос.

Попри те, що це позірна, з нотками магічного реалізму, історія, у ній реальні люди з невеликими модифікаціями життєвих колізій. Тому мені б хотілося дати голос людям, яких цього голосу позбавляють.

ВВС Україна:Історії в книзі - здебільшого без гепі-енду. Достоту як і в реальному житті ?

Напевно, так. Але не те, що без гепі-енду - з відкритим фіналом. Але читач має право трактувати це по-своєму, проте відкритий фінал тим цікавіший, що можна самому вирішити подальшу долю героїв.

Це може бути і фінал зі складним гепі-ендом. Наприклад, як в оповіданні "Мартин", де з героями хоч і сталася драматична ситуація, вони долатимуть свої проблеми разом.

Чи коли хлопець приймає в дівчини пологи на горі: історія долання себе минулого, народження себе нового, яку теж можна трактувати як гепі-ендову. Але загалом життя пропонує мало щасливих фіналів.

ВВС Україна:Ваша книга - це казки для дорослих?

Я винесла в заголовок слово "казки", аби пом´якшити взаємодію читача з доволі дражливими темами, поданими в не найпростішій формі.

Для себе я це назвала актом авторського милосердя, коли людина може сказати: "Це казки, фантасмагорія, насправді такого не буває". Якщо складно жити з цим знанням, то можна махнути на нього рукою.

З іншого боку, казки переважно є територією страху. Я завжди їх сприймала не як розважальний жанр, а як портал у паралельні світи.

Очевидно, це можуть бути казки для дорослих, але радше історії інакшості, які простіше вважати казковими.

ВВС Україна:Не хотіли б ви писати дитячі казки? Чи, можливо, цю книгу рекомендуєте для дітей?

Я її радила б сформованим підліткам, адже це не найпростіше читання. У мене був дуже цікавий виклик на етнофестивалі, коли бозна-чому на читання привели дітей.

Це був уривок з оповідання, де йшлося про зміни в сексуальному житті після ампутації. Я розуміла, що читачам трохи заважко, але вони слухали.

Мені ніколи не хотілося цілеспрямовано писати для дітей, бо не дуже уявляю, як це робити в спрощеній формі.

Я сама була дуже серйозною дитиною і з дуже раннього віку читала дорослі книжки. Тому в мене штучно спрощувати не виходить.

ВВС Україна:Цікава теза - як дитячі письменники спрощують у книжках для дітей.

Неправильно говорити про те, що це якась спрощена література, адже діти деколи краще і глибше розуміють за дорослих.

Але через потік свідомості дітям буде важче продиратися. Тому навіть стилістично треба спрощувати речі, а в мене наразі так не виходить.

ВВС Україна:Яка особливість написання в жанрі казок для дорослих?

Я не намагалася писати суто в казкових канонах - це стилістично завершені розповіді, кожна з яких має свою внутрішню логіку і диктує стилістику, у якій вона написана.

Дев´ять оповідань пов´язані між собою, деякі сюжети внутрішньо римуються, певні герої переходять з оповідання в оповідання.

Якщо якісний текст, незалежно від форми, вражає, та й на рівні мови виконаний досконало - це успіх автора. Саме таку мету ставила перед собою.

ВВС Україна:Чи були відгуки читачів, які вас вразили найбільше?

Для мене був дуже світлий момент, коли в Одесі на читаннях історії про це місто побачила юнака, який кивав головою. Людина прочитала те, що я заклала у творі.

Після читань він підійшов і сказав: "Дякую за кількість Одеси в цій книжці". Як згодом дізналася, це був Андрій Хаєцький, одеський поет.

Загалом, мені гріх скаржитись: і рецензенти прочитали текст дуже глибоко, близько до того, що я закладала, і публіка вдячно реагувала.

Звісно, траплялися очікувані реакції від традиціоналістів, яким не подобалися гендерні мотиви, але їх було менше. Деякі питали, чому все так похмуро, навіщо стільки жаху.

ВВС Україна:Чи є на  українському ринку попит, а також пропозиція на нестандартні історії?

Важко сказати за весь ринок і всіх читачів: але є тенденція, коли людям зручніше читати теплі історії з лейтмотивом.

З іншого боку, я розумію, що з розгортанням рік за роком війни, наростанням досвіду, який треба проговорювати, зростає готовність і запит на непрості теми.

А їх неможливо висловити в зручній формі, для них треба шукати нову мову.

І, укладаючи остаточну версію цієї книжки після Майдану і Криму, я намагалася внести скромну лепту до цього процесу: як говорити про трагедію.

Моя надмета: аби людина після прочитання сіла і почала говорити сама з собою про всі пережиті досвіди.

Це, можливо, найкраще, для чого варто було писати цю книгу.

ВВС Україна: В  одній з історій є окремий персонаж - ікона чорношкірої Мадонни. Якою була реакція від вірян, чи хтось акцентував увагу саме на цій історії?

Якщо мені треба було виокремити улюблену історію, то це була б саме вона. Я чекала дуже гострої реакції, якої не сталося, анафемі мене ніхто не піддавав.

Після читань у Вінниці слухачі підходили просвітлені і казали, що в них минув зубний біль, мігрень. Чудотворна чорна ікона подіяла навіть крізь текст.

У книжці загалом є такий собі мігруючий образ Богородиці, який спливає за різних обставин у житті різних героїв. Це один зі штрихів до картини сирітства, що його по-своєму переживають усі герої.

Відкинуті й загублені, вони навіть Бога для себе не завжди знаходять, а от матері їм постійно бракує - і тоді розрадою стає всесвітня мати.

Оксана Піддубна