Сюжет і побудову дебютного роману “День у день” німецької письменниці Терезії Мори можна порівняти з концентричними колами навколо закинутої у світ особистості. Головного героя книги звати Абель Нема, але розповідь радше не про нього і його мандри, а про впливи, які він чинить на довколишніх людей, про роздуми, які у них викликає, про події, у які виявляється втягнутим. Щодо самого Абеля Неми, то йому, попри знання десяти мов, не вдається донести світові практично ніякої інформації про себе. Його поняття про місце народження розпливчасте; рід занять — невизначений і часто несподіваний; документи на посвідчення особи втратилися, застаріли або не відповідають вимогам. Він щоразу змінює місце проживання. Він не підтримує зв’язків із дружиною і майже не контактує з людьми. І чомусь, не просячи про те, Абель змушує людей перейматися своєю подальшою долею. Майже без речей і без документів, з одним лише аркушем паперу з адресою, він опиняється в чужому місті – і випадкові зустрічні пропонують йому житло, незнайомий професор пише рекомендацію до вступу в університет, жінки, з якими він ледве раз чи два перетинався, вже ладні задля нього на божевільні вчинки…

Різними мовами прізвище Нема асоціюється з порожнечею, нулем, незайнятою множиною. Наскільки «вкорінений» головний герой? Після втечі з батьківщини йому лишається або підкреслювати свою етнічну належність і в тому знаходити порятунок від духовної деградації, або – і це його шлях – зовсім нівелювати, розчинити свої національні, навіть особистісні риси в океані об’єднаної Європи. Абель Нема – поліглот, який не підтримує жодного національного руху, політичної стратегії, навіть наукового напряму. Він намагається прожити життя так, щоб мінімально протистояти комусь і чомусь іншому. Герой – світ і річ у собі, як її можна уявити. Не тільки: ще й мова в собі. Дивовижна властивість Абеля Неми – легко вивчати іноземні слова – бере початок нібито від нещасного випадку: ніч, проведена у повній газу кухні, обернулася зсувом у психіці, який спонукав нав’язливо повторювати іншомовні відповідники найпростіших назв у побуті. Спочатку герой тільки вивчав і порівнював світові мови, поки не дійшов до десяти. А потім на їх базі почав будувати специфічний власний конструкт, мову як техніку ідеального порозуміння. Властивою причиною всіх мовних вправ Абеля була сварка і розрив із другом дитинства, що впродовж роману виростає в універсальну притчу про нерозуміння, зречення, відчуження. Кожен розділ, крім останнього, закінчується прощанням героя з черговим «духовним домом». Із ним лишається тільки особиста мова. Територія, яку ніхто не може зайняти, – бо вона всім цікава і нікому не потрібна.

Мова, дім, буття. Три слова, навколо яких концентричними колами розходиться сюжет такої добре знайомої кожному й водночас небувалої історії. Книга Терезії Мори – чергова спроба поставити між цими словами потрібні знаки.

Ірина Новіцька