Роман «Paloma negra» («Дуліби», 2007) вигідно контрастує з другим романом Люби Клименко «Великий секс у Малих Підгуляївцях». Якщо в останньому авторка щедро ділилася подробицями українського селянського інтиму (стисло нагадаю: вони — ого-го!), то у «Paloma Negra» жіночі типи — Марія Фернандес та Олена причетні до життя елітного Львова. І хоча героїні досить різні, спільне у них — аристократизм, талант, вишуканий смак.

Своєрідним підтвердженням гарного смаку героїнь є виведений у романі чоловічий тип — Марк Антоній. Вишуканим ім´ям, що відсилає нас, якщо не помиляюся, до Марка Аврелія, філософа на троні (імператора-філософа), можливо, авторка хотіла сповістити про аристократичну природу свого персонажа. Але, крім того, як відомо, такі позначення  властиві літературі невимушених смаків.

Утім, певні риси стоїцизму притаманні Маркові. На початку роману це – чорний нарцис з віртуального товариства анонімних любителів себе, у кінці — майже одружений, обпечений вогнем справжнього почуття здивований чоловік. Чого він шукатиме тепер, пізнавши любощів самої Марії Фернандес?

Марк Антоній на початку роману — це працівник львівської консерваторії, добре обізнаний із життям, у тому числі – з тією частиною чоловічого життя, де мають місце жінки. Обтяжений певним досвідом, він прийняв рішення, що найбільша цінність для нього — то є він сам. (Погодьтеся, частіше таку позицію з готовністю займають жінки.)

Але життя зазвичай змінюється саме тоді, коли усі позиції чітко визначені. От і зараз у стабільному житті героя з´являється вона...

Однак цього разу інтимні стосунки героїв суворо дозовані. Кожен статевий акт відбувається за певних романтичних умов, у супроводі музики та глибокого співу Марії Фернандес. Усе почалося з пісні «Paloma negra», що у перекладі — «Чорна голубка». Отже, ця пісня є своєрідним музичним тлом усіх подій роману.

Мені б хотілося в межах експерименту назвати Любу Клименко законодавицею жіночого сексуального життя в Україні. По-перше, вона підкреслено не криється зі своїм інтимним життям; по-друге, її відвертість має досить повчальний характер.

Вона не лише привселюдно отримує відверте задоволення, але й демонструє  шляхи отримання насолоди без військових дій.  У її романах чоловіки не є суперниками, бо кожен отримує своє, а жіночі стосунки — це взагалі окрема важлива тема. Спробую її дещо розкрити.

В українській літературі так повелося, що жінки часто були суперницями у завзятій боротьбі за жаданого чоловіка. Прикладів стільки, що наводити їх — цілком марна справа. Апелюючи до глибин жіночого підсвідомого, Люба Клименко демонструє зовсім інше. Виявляється, жінки можуть допомагати одна одній, бо вони добре розуміються на своїй природі. Чоловіча солідарність – факт давно відомий; Люба Клименко показує приклади жіночої. Слід підкреслити ще одне: далі від поцілунків у жінок письменниці справа не йде. Вона не розвиває цю непевну тему. Можливо, то ще попереду, сміливий крок, який вона наважиться зробити... Можливо, це надто інтимне навіть для неї. У будь-якому разі виявляється, коли жінки не мордують одна одну, а разом ідуть до мети, результати блискучі. Фінал роману — яскравий приклад тому.

Слід зазначити, що у творі багато недорозвинених ідей. Марія Фернандес – це начебто і наша жінка, і водночас досить прозорі латиноамериканські алюзії. Цікавим є також замилування Марка тілом жінки, що народжувала, у якому наче і немає нічого виняткового, але воно є надзвичайно привабливим. Усе це несподівано надає еротичному бестселеру глибинного сенсу. Люба Клименко балансує над прірвою свого досвіду, намагаючись не надто його драматизувати.

Третій роман Люби Клименко — роман про жінку, яка вміє співати та любити. Марія Фернандес — жінка без минулого та майбутнього, справжній ангел, що на мить з´являється у житті, аби трохи полагодити те, що втратило гармонію. Незважаючи на деяку штучність апеляції до роботизованості сучасного суспільства наприкінці роману (Марк Антоній та й інші герої роману не справляють враження людей, які шалено працюють, забуваючи про життя), головна героїня ніби встановлює приклад кохання заради самого кохання. Вона дарує насолоду та глибину, але за цим нічого не наступає. Мить, яка має сенс сама по собі.

Сандра Мост