У принципі, для жителів Галичини, ментально розірваних між двома східно-західними соціокультурними ландшафтами, це ніколи не було психологічною проблемою — живучи в Україні, подорожувати Європою, до якої не так давно належала їхня власна підрадянська батьківщина. Саме з цього історико-культурного «пригадування» часів дитинства-юності, а також його структурування у своєрідній поетиці «топографічного» письма і складається проза Наталки Сняданко — від її ранньої «Колекції пристрастей» до нещодавнього «Сезонного розпродажу блондинок» і «Чебрецю в молоці». Авторка цього калейдоскопу побутово-родинних рефлексій, з яких твориться психологічно-ментальний простір її прози, взагалі вважає, що «життя — це літературний текст, який можна переписувати безліч разів».

«Переписувати» нашій авторці щоразу так само легко, як пригадувати. В цьому творча лабораторія Наталки Сняданко дуже нагадує стиль австрійки Інгеборг Бахман з її класичною стратегією зображення простору з допомогою «слідів пам’яті», а також створення приватної топографії «мислених ландшафтів» завдяки механізму пригадування.

У своїй новій збірці «Комашина тарзанка», що складається з однойменної повісті та кількох оповідань, Сняданко вдається до ще більш питомого методу фіксації спогадів — дитячих, юнацьких, загалом родинних — творячи, тим не менш, якусь подобу сюжету. Нехай млявого, зате класичного. Отже, цього разу — це листування головної героїні згаданої вище повісті та її чоловіка, з яким вони, подорожуючи навмання, нарешті оселяються в одному містичному готелі. Про що ж вони пишуть у листах, поводячись ніби герої пісні Hotel California? Про що завгодно — від подружніх зрад до перших поцілунків і подробиць виробничого сексу. Коротше, ті самі «алкоголі життя», яких не зауважуєш на волі і для поцінування яких треба потрапити в герметичний простір комфортабельної в’язниці, прогулянкові доріжки з якої ведуть до місцевого цвинтаря.

Не менш цікаве зосередження на соціально-психологічних проблемах — чи то родинного щастя, феміністського горя а чи просто негараздів візового контролю — відбувається у «топографічному» наборі оповідань Сняданко, котрі неабияк доповнюють основну повість її збірки. Вже самі їх назви говорять про спокусливо-екзотичний зміст цих «життєвих» оповідок, написаних з журналістською легкістю. Найбільшу увагу своєю універсальною «практичністю» привертають «Уривки з ненаписаного сценарію до багатосерійного фільму про кохання» і «Невловима лірика буднів», де класифікуються типи «надто вимогливих жінок», «надто ідеальних чоловіків» і банально-комунальних сусідів, а також не менш вдалі соціальні замальовки з європейських подорожей авторки під назвами «Червона лінія U2» і «Відчинено двері до Малої Європи».

Ігор Бондар-Терещенко