«Ми всі перебуваємо в очікуванні снігу, затято тримаючи очима нерухомість грудневого краєвиду. В оцьому триманні — одна з найбільш характерних рис нашого людування, нашого способу виконувати буття. Перебування в очікуванні і триманні, хисткий трон, з якого ми правуємо незримо окресленим простором краю між сущим та істотним. Коли приходять сніги — а вони таки приходять рано чи пізно, — вони застають нашу бездержавну владу вкрай роззосередженою...»

Книжка вибраного Костянтина Москальця «Досвід коронації», звідки процитовано уривка, — узагальнення неперебутнього досвіду — досвіду безнастанного вибудовування, відшуковування себе. Втілення різних способів виконувати буття, прирощення буття, примноження смислів, мовлячи словами автора.

Кость Москалець — один зі справжніх інтелектуалів нашого часу, який дозволив собі розкіш усамітнення заради витворення власного світу. Але що нам, суєтним і профанним, було би з того, коли б він не поділився з нами тією розкішшю...

Трикнижжя «Вечірнього меду» — романтизм, абсурдизм, драматизм і «пофігізм» у такій дивній, а чи й закономірній суміші, що тут достоту говорити про дуже специфічне відтворення життя. Це життя — наче сновидіння, яке має тільки йому притаманну логіку, що насправді є логікою ірраціональності та нелінійності. Пластика словесного втілення летких і драматичних настроїв, взаємоперетікання внутрішнього часопростору героїв на тлі їхніх часто карколомних внутрішніх і зовнішніх пригод насправді відображають зіткнення світу профанного й сакрального.

Повість «Досвід коронації» — пошуки особистості, яка прагне самоінтеграції. Ці пошуки — на тлі бурхливої «латиноамериканізації» обставин, ситуацій і переживань героїв. А «Дев’ять концертів», «Споглядання черешні», «Сполохи» та «Нові сполохи», як і «Місяць милування місяцем», — про інакший, аніж узвичаєно поміж людьми, плин речей, про інтелектуальне переживання як інтимність трансцендентного, про викристалізування світла, сяєво вітру і накладання часів, про струнні концерти дощів і долання розсудливості, тобто — про те саме прирощення буття...

Такий різний і такий внутрішньодоповнювальний Кость Москалець у своїх творах, які допомагають нам, його читачам, долати «фейлетонну добу» — з її знеціненням слова, змертвінням сердець, профанацією свободи й торжеством порногламуру.

Людмила Таран