Re: цензії
- 04.11.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. КиєваПовернення до витоків слова: чому книжка «Логодіалоги» Олександра Козинця потрібна педагогам і батькам
- 02.11.2026|БуквоїдУ перекладі угорською мовою вийшов роман Володимира Даниленка «Клітка для вивільги»
- 29.10.2026|Василь КузанРеалізм абсурду
- 27.10.2026|Юлія МанякінаМузика розшарпаної цілости
- 26.10.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. КиєваПам’ять, що лікує забуття: 127 відлунь одного роду
- 23.10.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун Лікарка-психіатриня, психотерапевтка, PhD, письменницяЖити, поки життя триває
- 22.10.2026|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськЗробити вибір
- 20.10.2026|БуквоїдКоли Попелюшка обирає бунт, а не принца
- 20.10.2026|Ірина ГолубІсторія, яку не розповідають без суперечок
- 20.10.2026|Ігор Бондар-ТерещенкоДві сестри і дівчина, яка колись була кішкою: українською вийшли повісті «Дві Лотточки» Еріха Кестнера та «Мінуш» Анні М. Ґ. Шмідт
Видавничі новинки
- Юлія Судус. «Переливи»Поезія | Буквоїд
- “Читай про рідний край”Книги | Буквоїд
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
Літературний дайджест
Померанцев і син
В Ужгороді представили книжку і фільм однієї мистецької родини.
Недавно в Ужгороді демонстрували творіння двох Померанцевих: Ігоря і Петра, батька і сина. І, як не дивно, між баченням України двох найближчих родичів пролягла доволі помітна різниця. І причина різної «оптики» — у відчутті своєї приналежності до цієї землі.
На відміну від багатьох своїх російських колег, Україна не була для Померанцева–старшого тільки географічним поняттям. Він мав дружні зв’язки з українськими дисидентами, знав українську мову і літературу. Вже на Заході неодноразово писав петиції на захист наших політв’язнів. При цьому все–таки залишався людиною російського світу.
У Петра вже була зовсім інша доля. Восьмимісячною дитиною він виїхав із Києва, тож особливих сантиментів до України не має. Захопився кіно. Здобув освіту у Великобританії та Москві. Почав знімати. Однією з перших його документальних стрічок став фільм про Закарпаття «Викрадення Європи», знятий за кілька тижнів. Якраз у Києві відбувався конкурс «Євробачення», тож Петро використав цю подію як головну зачіпку. Він вирішив показати Закарпаття через музику — музику різних етнічних груп. Але не традиційну, святково–барвисту, у виконанні відомих колективів. Ні, співати мали звичайні люди.
Те, що побачили учасники презентації, нікого не залишило байдужим. Адже Закарпаття із фільму Померанцева–молодшого поставало депресивним регіоном убогих, хворих і недалеких людей. Були й такі глядачі, що висловлювалися категорично: за таке кіно треба пику бити.
Чому наш край — один із найквітучіших і найгармонійніших в Україні — режисер показує через безногого росіянина, який твердить, що українці і росіяни це — один народ; через цигана, який не годен співати через кашель; глухоніму українку з забитого села, яку він бере до танцю; перестарілих єврейку з мадяром, які ледве виводять щось старечими голосами? Фільм авторський, тому не претендує на об’єктивність. Образи цікаві й надовго запам’ятовуються. А от загальний дух... Дух, ясна річ, — у рамках загальноросійської концепції із негативним ставленням до всього українського. Недарма у фільмі звучать абсолютно недоречні згадки про Помаранчеву революцію та відмову Європи в інтеграції України. Бігом назад до Росії?
Що ж, працює громадянин Великобританії Пйотр Померанцев у Москві, одружився там з росіянкою, годує трьох дітей. Тому, очевидно, й не міг зняти інакший фільм про Україну. У сенсі, що в голові в нього вже інша матриця, «загальноприйнята».
Ми ж дякуємо і за це кіно. Бо завдяки такому «баченню» відчуваємо, що сподіватися можемо тільки на себе. А реакція ужгородців свідчить, що самоповага в українців зростає з кожним роком. Так і хотілося написати: з кожним фільмом. А різниця у ставленні до України Померанцева–батька і Померанцева–сина полягає у тому, що для когось наша країна — транзитна територія, а для когось — частина життя.
Олександр Гаврош
Коментарі
Останні події
- 06.11.2026|15:56«Писати і жити, жити і писати»
- 06.11.2026|15:5110 причин відвідати фестиваль «Земля Поетів» у Львові 7-8 листопада
- 06.11.2026|15:39В Україні запустили сервіс «Своя книга» для самостійного видання книжок
- 06.11.2026|15:32У «Видавництві Старого Лева» вийде нова книжка Євгена Положія «Усі тварини ходять босоніж»
- 06.11.2026|15:27Оголошено довгий список Премії імені Юрія Шевельова 2026 року:
- 04.11.2026|18:04Кілька миттєвостей Закарпатської "Книги-фест - 2026"
- 02.11.2026|13:07У Відні презентували книгу «Українське весільне диво» за участю Наталії Кривди та VR-технологій
- 27.10.2026|18:411 листопада у Львові «Брати Гадюкіни» розпочнуть свій тур Україною
- 27.10.2026|18:38Від домашньої полиці до деокупованих громад Харківщини стартував третій «Книгозбір»
- 27.10.2026|18:14Наталія Ребрик: «Юрія Станинця не тішила перспектива стати провідним радянським письменником»
