- Що Ви читали останнім часом?
- Днями дочитала «Петербург» Андрєя Бєлого – і буквально закохалася в цю книгу (чого зі мною вже давненько не траплялося). Таки недарма Набоков вважав «Петербург» одним із найкращих прозових творів ХХ століття – разом з «Улісом» Джойса (ще один мій улюбленець), «Перевтіленням» Кафки та Прустовою епопеєю. Перед тим перечитувала «Волден» Генрі Девіда Торо – таку собі хроніку усамітнення: адже автор прожив два роки добровільним відлюдником у невеличкій, самотужки збудованій хатині на березі лісового озера. Торо зачаровує своїм умінням поєднувати практичність, поетичність і блискуче почуття гумору: так, він пише, що за життя зустрічав безліч костюмів – але замало людей. 

- Що плануєте прочитати?
- Мрію, дописавши нарешті дисертацію, втекти подалі від усіх із тритомником Фолкнера, який я собі вже придивилася на Amazon.com. Ще менш здійсненна (наразі) мрія – приділити кілька місяців Джойсовим «Поминкам за Фінеґаном». Що ж до планів реальніших та ближчих за часом – це Олдос Гакслі та «Інший Петербург» Константіна Ротікова.

- Які книжки можете порадити іншим?
- Насамперед, раджу всім нарешті взятися за ту книжку, що її ви придбали ще рік чи півроку тому – і до якої досі не дійшли руки. З тими, хто досліджує або перекладає англомовну поезію, хочу поділитися своєю нещодавньою знахідкою: дотепною та інформативною книгою Джона Голландера «Rhyme’s Reason» (наскільки мені відомо, вона наразі доступна лише англійською). Автор взявся оповідати про віршування – у віршах (!) – і, як не дивно, впорався із завданням дуже незле. Поза тим, не втомлююся рекомендувати до прочитання свого улюбленого представника молодої російської поезії Сєрґєя Чєґру – поета справжнього і, в найкращому сенсі слова, метафізичного.