Тут є все, чого так прагне українська душа – свобода духу і справжня шляхетність, велике та дивовижне кохання, лицарська мужність і героїчна самовідданість, прониклива чарівність і мудра людяність, неймовірна краса та глибока любов – до людей, Вітчизни, світу й всесвіту, віра і пошуки сокровенного... Напрочуд світла, добра та українська (саме українська!) книжка.

Як же вдалося автору так органічно поєднати вражаючі розповіді про берберів, розсіяних на безмежних просторах Африки, що своєю історичною долею та недолею багато в чому схожі на українців; нашу болючу сучасність,  волелюбну Революцію Гідності, коли на Майдані люті снайпери розстріляли відчайдушних янголів; і врешті таку зворушливу, вічну любов, яка перемагає навіть саму неминучу смерть?!

Буквально з першої ж сторінки потрапляємо в дивовижну ауру, коли під час захоплюючої, вражаючої подорожі до північної Африки, казкового Тунісу, раптом з’являється давній Карфаген, де загадкова юнка ворожить на ягнятку.

«То була дівчина, молода й гарна, а через те, що навколо голови й на грудях у неї лежали в кілька рядів намиста зі срібних монеток, неважко було зрозуміти, що вона берберка. І навіть була на ній картата плахта, перехоплена поясом, як це носили берберські дівчата.

Якась ніби від усіх відсторонена й незворушна, вона не звертала ні на кого уваги й дивилася кудись далі, за цю площу й за амфітеатр, і напевно бачила те, чого інші не могли осягнути своїм зором.

На лиці берберки були якісь химерні лінії, що утворювали геометричний орнамент, схожий на той, який буває на писанках. Так берберки прикрашали свої обличчя. Гострим лезом їм ще в дитинстві наносили на личко тоненькі лінії, і ніжні шрамики, які потім залишалися на все життя, оберігали жінок від злих духів. Трикутнички – від змій і скорпіонів, дашок робив жінку невидимою для хвороб і заздрісного ока, а міцний кактус обіцяв їй чоловіка, що здатен народити багато дітей.

Магічні знаки, без яких не можна обійтися в пустелі.

Берберка тримала на руках ягня, і воно було біле, як молоко.

«...» Я дав динар, і берберська ворожка мені теж сказала: «Бери!».

І тільки-но я простягнув руки, як те ягнятко саме подалося до мене, одразу пішло на руки і вмостилося біля серця, наче й давно цього чекало.

І дивно, – від його тихої ніжності зробилося мені так добре, як ще не було ніколи.

Тоді берберка сказала,

що до мене прийде любов,

як біле ягня».

Даруйте за таку розлогу цитату – ми лише хотіли показати й напрочуд легкий, оригінальний, заворожуюче магічний авторський стиль; і ту особливу чуйність і чарівність, яка довго не відпускає навіть після прочитання книжки. Цікаво, правда?! І це – не тільки сторінки про Туніс та небезпечні пригоди в пустелі Сахара, а вся книга така – від першої до останньої сторінки!

І куди до ось такої справжньої Книжки тим усіляким розрекламованим «трилерам», зазвичай штучним, мов кросворди, які одразу ж вивітрюються з пам’яті, не залишаючи жодного сліду?! Бо вони так і робляться для забавки-розваги від нудьги десь у дорозі, в потязі, тому й не проникають у душу, й не розраджують, не очищують, не рятують її від скверни та не облагороджують. А велика Книга, незважаючи ні на що, має підносити й окрилювати людину, вселяти надію, зцілювати серця і душі, щоб не озлоблювалися, не зачерствіли  і не збайдужіли в моторошному пеклі буденної щоденної суєти. Така Книга може багато. І дякувати Богу, що вона є!

Головний герой роману «Ворожіння на ягнятку», редактор журналу Андрій Терновий – рідний буквально у всьому: це українець, котрий, попри те, що коїться в нашій багатостраждальній державі, все ж прагне залишитися собою. Тож тут – багато гірких спогадів і цілком впізнаванні персонажі: щирі патріоти та «стукачі» КДБ; зажерливі можновладці й прості, совісні, сердечні люди, які здатні поділитися останнім, щоб допомогти ближньому; колоритні мешканці «письменницького» будинку з їх тріумфами й трагедіями, безліччю цікавих бувальщин; різні «чудотворці», «ясновидці» та «цілителі», які раптом повискакували, немов химерні чортики з табакерки, заходилися «заряджати» й «воскрешати» живих та мертвих; і сміливий тележурналіст, котрий загинув за надто «дивних», незбагненно «таємничих» обставин (так, пам’ятаємо про це реальне, підступне, резонансне вбивство, організоване злочинною зграєю, – як і автор, назвемо скоєне правильним словом!).

Чудові сторінки, присвячені щасливому, трепетному коханню Андрія до прекрасної Агнешки. Це – як у класика: «Так ніхто не кохав...». Бо дівчина – справжня у своїх почуттях, вчинках, мріях, безкорисливості та душевності. Вродлива, яскрава, світла, чуттєва, шляхетна, самовіддана та хоробра. Як же таку не полюбити?!

«В усій цій вогняній круговерті я все одно зберіг для неї ніжні слова, такі, як ота м’якенька вовна на білому ягнятку. Зануритися рукою, щоб і руки, що геть задубіли за ці три місяці на Майдані, почали відігріватися. І не лише руки, а й душа кожного з нас», – як же гарно й проникливо написано! Ніби ж простими словами, але так людяно й тепло. Це – як оте сонечко, що, попри всі тутешні жахи, світить і гріє.

«Роман «Ворожіння на ягнятку» – дуже гарна, людяна книга, без викрутасів. Чудові образи, прекрасна мова, кінець гідний... – відгукується про цю книжку Віктора Терена відома письменниця Галина Пагутяк. – Про Майдан – дуже сильно, я наче там побувала. А головне, що в книзі немає фальшу. Я подумала, що так давно вже ніхто не вміє писати, щоб отак легко, просто увібгати людське життя в сотню сторінок і цілі епохи».

Так, погоджуємося. Непересічна книга, дійсно велика, вічна! І головне, написано все це співвітчизником, українцем, про наше непросте життя. Тому важливо, особливо зараз, в час війни, перекласти її різними мовами, щоб світ якомога більше дізнався, зрозумів правду про Україну, про нас. Також дуже важливо перевидавати її великими накладами, гідними цієї книжки, бо вона неодмінно має потрапити в усі українські бібліотеки. Безперечно, цей роман варто вивчати в наших школах та університетах.    

Отож радимо прочитати книгу Віктора Терена «Ворожіння на ягнятку» (роман та чудові оповідання і новели), яка вийшла у видавництві «Ярославів Вал», всім, хто небайдужий до України.