Електронна бібліотека/Проза
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
- Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
- Хто б міг подумати...Максим Кривцов
- Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
- Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
- Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
- Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Ніколи не думав, що дівчата можуть бути такими холодними…
А вона саме така… Крижана королева…
Того ранку я прокинувся від незбагненного відчуття тривоги. Мені знову снилася вона – та дівчина з набридливого марення, напевно, навіяного мені надмірною дозою коньяку, випитого на вечірці однокурсника Дімки. Моя спроба познайомитися і зверхній погляд її зелених, майже відьомських очей – це все, що залишилось у пам’яті від того вечора. Зізнаюся: «шпильки» її туфельок добряче пройшлися по моєму самолюбству. І вона, висока брюнетка модельної зовнішності, презирливо оглянувши присутніх студентів-медиків, випливла за двері будинку, наче пава. П’янкий аромат її дорогих парфумів м’яко проник до моєї свідомості й вирвався звідти ледь чутним «стривай». Рука Дімки по-товариськи лягла на моє плече. «Не парся, Тьомко. Ця пташка просто не твого польоту».
Алкоголь діяв безвідмовно, і моє тіло вже не товаришувало зі здоровим глуздом. Мабуть, і гордість моя втонула в чарці, бо я стрімголов вискочив на терасу слідом за незнайомкою. Вона прямувала до автостоянки, і я стежив за нею з-за кущів, наче маніяк. Цікаво, якби вона мене помітила, чи почала б кричати? І чи написали б тоді про це в газетах? А який був би заголовок? «Маніяк-початківець і його перша невдача»? Ні, хутчій: «Свіженький клієнт у психлікарні імені Павлова». Хм… Було б смішно, якби кров так не бурхала крізь клапани серця.
Хотів гукнути «жертву», показати, що я тут і чекаю на неї, але раптом згадав, що навіть не знаю її імені. Дівчина сіла за кермо білого «Chevrolet» і, різко натиснувши на газ, вилетіла за розчинені ворота. Я ще довго спостерігав, як у вечірній імлі згасали біло-червоні вогні її начищеного до блиску авто.
«От телепень! Ідіот недолугий!» - пошепки лаяв себе, навертаючи чергову чарочку чотиризіркового коньяку.
І на що я сподівався? Що вона помітить мене, хвацького парубка Тьомку, а не ці товстелезні окуляри? Ех, хлопче, годі тобі мріяти! Чи не тебе в школі прозвали «чудилом», «чотириоким», урешті-решт, «орангутангом» через незграбну ходу? І, взагалі, «фейсом» ти не вдався, метр із кепкою в стрибку з табуретки, надміру довгі руки, наче клешні в рака, ще й два передні зуби, коли усміхаєшся, стирчать. А вона ж, певне, донька багатія чи коханка якогось товстопузого папіка. Такі навряд чи підвладні законам природи, тим паче, законам людським. Вони й дихають, без сумніву, зовсім іншим повітрям – чистим, іонізованим, без діоксиду вуглецю.
Так, мій друг має рацію: не для мене ця квіточка виросла. Те повітря, що проникає у мої жили й мозок дорогою до університету, аж геть не іонізоване і смердить так, наче кінець світу вже не за горами й пори землі відкриваються, випускаючи назовні пекельні сірчані випари.
Як і філософи, медики стверджують, що межа, яка пролягає між буттям і небуттям, напрочуд тонка. Як на мене, смерть і є тією незримою гранню, що відділяє нас від інших світів – далеких, безкраїх, можливо, навіть кращих, ніж цей. Ні, я не проповідую вчення про рай чи пекло. Більше того, не боюся ні бога, ні чорта. Я звичайний матеріаліст. Вихований бабусею, заслуженим лікарем України, не зміг, попри її волю, звернути з визначеного для мене шляху. Так, стану хірургом, можливо, років через п’ять, а може, й більше. А зараз я просто студент медичного універу і мало не щодня маю справу зі смертю в її обителі – у морзі.
«А тепер практика: огляд тіла та розтин. – Викладач підводить групу студентів до одного з небіжчиків та знімає простирадло. – Труп невідомої. Документів немає, родичі не зверталися. Вік близько двадцяти – двадцяти п’яти років. Під час ранкової пробіжки жувальна гумка потрапила в дихальні шляхи. Асфіксія. Смерть практично миттєва».
Я підійшов ближче до узголів’я – і завмер. На мене дивилося блідо-сизувате знайоме обличчя, обрамлене серпанком смолянистого волосся. І хоча крізь склеплені повіки не було видно очей, я відчував на собі їх зеленкуватий погляд. Саме той погляд, який тиждень тому зрівняв мене з плінтусом на вечірці однокурсника Дімки.
Яка безглузда смерть! Якщо, взагалі, щось може бути безглуздіше самого факту смерті молодого тіла!
Студенти починають огляд. Я потай стискаю її долоню, і мої пальці німіють. Запах дорогих жіночих парфумів щемить у грудях.
Вона така… холодна. Крижана королева…
А мені й досі не відоме її ім’я…
05.01.2011
Останні події
- 20.03.2024|14:23У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
- 20.03.2024|14:02В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
- 20.03.2024|14:00У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
- 15.03.2024|16:37У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
- 14.03.2024|11:27Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
- 09.03.2024|14:20Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
- 06.03.2024|18:34Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
- 05.03.2024|11:11У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
- 05.03.2024|11:09«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
- 01.03.2024|13:50«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві