Електронна бібліотека/Проза

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити
1 2 »

Добігаю до кінця паркової алеї і ледве не падаю від утоми. Три ночі без сну! Більше так не можу! Холодне повітря обпікає легені зсередини. У голові паморочиться від їдкого запаху зіпрілого листя. Темний силует птаха кружляє під густо-блакитним полотном неба. Більше не витримаю! Хочу бути птахом. Хочу розправити крила і зникнути за кудлатими хмарами, там, де народжується сонце й помирає пітьма. Хочу оселитися там і ніколи не повертатися. Але ж вона чекає на мене… Вона…
Тіло струшує болісна судома. Перед очима пливуть смутні осінні пейзажі. Столітні каштани – жива огорожа з трухлявого гілляччя й пожовклого листя – жадібно всмоктують денне світло. Мерехтливі постаті людей кружляють у невпинному безладному танку. Їхні голоси гострими шпичками врізаються в мою свідомість. Чую пронизливий дитячий вереск. Зовсім юна мати простягає пляшечку з молоком до колиски. «Заспокойся, синочку. Тс-с-с…» Хромові чоботи поважно підступають до компанії молодих людей, що весело цокають пивними бляшанками на лаві. «Чому заборонено, товаришу міліціонер? День студента все ж таки…» Поодаль пропливає тендітна жіноча постать у рожевому спортивному костюмі. У руках пляшка мінеральної води без газу й новенький МР3-плеєр. Зрозуміло: година ранкових страждань заради примарного стандарту ідеальної фігури. «Шаурма! Гаряча шаурма!» - вигукує продавець із віконця облупленого кіоску. «Купити тобі?» Міцна рука сина підтримує скоцюрбленого батька, який ледве човгає по асфальтованій алеї.
Мої пальці до білих п’ястуків стискають стебла оксамитово-червоних троянд, придбаних на половину аспірантської стипендії. Нарешті бачу її: ефектна блондинка з красою не менш рідкісною, ніж її ім’я Віолетта, спокусливо погладжує кінчиком пальця вінце бокала з улюбленим полуничним коктейлем. Чорт! Запізнююся на перше побачення з богинею юрфаку, мріями про яку було згаяно стільки ночей! Крижаний холод з повітря перетікає в мої судини, коли бачу, як її діамантово-рожеві вуста щось кокетливо шепочуть на вухо незнайомцю за сусіднім столиком. Ревнощі, наче злодії-домушники, тихо та швидко проникають до моїх думок.
Різкий подих вітру підкошує ноги, і я безсило падаю на лаву. Ні, не можу дозволити собі заснути, не можу знову випустити його назовні. «Забирайся туди, звідки прийшов! Залиш мене в спокої!» - відчайдушно кричу я, але слова застрягають у горлі. Із жахом усвідомлюю, що не маю більше сил боротися та протистояти його бажанням, таким несхожим і таким подібним до моїх. Треба було слухати бабцю й не чіпати ту окультну книгу. Але хто ж знав, що стара, стоячи однією ногою в могилі, не просто плела чергову нісенітницю, а застерігала від повторення власних помилок?
Що ж, тепер уже надто пізно. Я засинаю і знову віддаюся в неволю його дикій, неконтрольованій сутності. Відчуваю, як він відривається від кінчиків моїх нервів і просочується крізь шкіру в реальність. Кожна моя клітинка з болем вириває із себе частинку його. Він наче я і не я. Він – те, чого я боюсь і прагну більше за все на світі. Він – моє друге єство, приховане від людей: аморальне, але відверте, не підвладне жодним законам, але чесне із самим собою.
Він вийшов із мене, і світ навколо знову змінився. Той жах, який мені доводиться переживати щоразу, коли втома бере гору над прагненням не спати, знову стає дійсністю. Моє тіло непорушно лежить на лаві, і я не єдиний у парку, хто втратив контроль над своєю другою, не найкращою сутністю. Густий туман, що витікає з невидимих пор землі, відносить у безвість заціпенілі тіла десятків людей. Напівпрозорі примари, первісні частинки своїх господарів, обростають плоттю й починають власне життя, що не знає компромісів.
Інший «я» проходжу повз матір з колискою, і його очима я бачу, як вона, не бажаючи більше заспокоювати своє дитя, підпалює сигарету та йде в напрямку кав’ярні сама, без того, хто став її тягарем і змусив до подружнього життя, буденні реалії якого вона так і не зуміла прийняти. Міліціонер відбирає у двох студентів бляшанки з пивом і, мало не захлинаючись, спорожнює обидві. Він по-братськи плескає парубка по плечу, обіймає русяву студенточку за талію і веде до кущів. Її хлопець не проти: вона вже давно йому набридла. Ліворуч сидить інша, яка згодна провести кілька ночей із симпатичним товаришем і підтверджує це легким покусуванням мочки його вуха. Пробігаючи поряд, спортсменка в рожевому костюмі зупиняється біля кіоску. «Шаурму мені та швидше!» Продавець жбурляє їй шматок лаваша з недосмаженим м’ясом і грюкає дверима під брязкіт шибок. Запалюючи сигарету, він швидко наздоганяє жіночку, чиє покинуте дитя плаче посеред парку. «Бідолашне маля», - гугнявить старий, крадькома поглядаючи на колиску. «Бідолашне? Своїх дітей ти й хлібом черствим не годував! – Син штурхає батька і той падає. – Додому не повертайся! Квартиру я забираю собі!»
Мій двійник поспішає в напрямку кав’ярні, де на нього чекає Віолетта. Букет троянд летить у смітник, коли ми бачимо, як дівчина сідає на коліна до гарно вбраного чоловіка та жагуче

1 2 »

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери