
Електронна бібліотека/Проза
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
щось не пропустити з київських вражень, наповнених за короткий час безліччю подій і вчинків. Адже крім Воно, я в місті зустрів був жінку, трішечки старшу від мене, на років тричотири, розпалив у ній жагучу пристрасть. В Києві я не збирався гаяти час на жінок... Але приключаються випадковості, кимось наперед задумані, що врештірешт і правлять твою долю. Сталося те пізно ввечері, коли тролейбусом я повертався з дворика до свого закапелка. В салон увійшла статечна жінка з короткою молодіжною стрижкою, доглянута, елеґантно вбрана. Натомлена сіла навпроти мене, її вродливе світле обличчя, а особливо жваві очі зажурено дивилися у вікно, наче шукали на безлюдних і темних хідниках розради, чекали на порятунок. Риси обличчя, будова голови, глибокий погляд виказували у ній чистокровну арійку, до самої кістки слов’янку. Найбільше їй пасував чубчик, як у школярки. Надавав особливого шарму.
– Вам погано? – прохопилося в мене.
Її наче пройняло струмом, якусь мить завмерло дивилася на мене, потім, якби нічого й не було, шанобливо усміхнулася:
– Таа... В кожного свої клопоти, – побіжно зміряла мене прискіпливим поглядом, виявила зацікавлення до розмови.
Слово по слову, ми вже вийшли з тролейбуса, мов давні знайомі. Несамохіть я запропонував її провести.
– Темно... – з осторогою кивнула головою. – Страшно одній ходити поночі. Я рідко повертаюся з роботи в такий час...
Ми познайомилися, її звати Злата, пані Злата. Моє прізвисько потішило її.
– Каланник... – залилася сміхом. – Я знала, що зустріну вас, – раптом зупинилася, торгнулася мого плеча, не важиться говорити.
Я взяв її за руку:
– Чим ви схвильовані?..
– Півроку тому мене кинув чоловік, з яким прожила тридцять п’ять років. Тепер я самотня, стара, нікому не потрібна.
Я стис її долоню:
– Але ж...
Ми йшли, трималися за руку, наче молодята, розповідали одне одному забавні історії, я намагався розважити Злату, пані Злату, чув серцем, що потрібен саме тепер їй. А вона поюнацькому завзято щебетала мені на вухо:
– На днях ясновидець навіщував мені велике кохання й багато грошей. У вас, каже, є родимка знизу спини. Я зашарілася, прийшла додому, глянь, а й справді...
– Мушу вас засмутити... – недоговорив, як перебила:
– Я щось не те сказала? – прикусила губу.
Зопалу випалив:
– Щодо грошей... Я небагатий.
Вона посміхнулася, я пригорнув її до себе, наші уста сплюснулися в поцілунку, збуджували хіть. Я ладен був туттаки на хіднику вдоволити наші жадання.
– Не треба, – розжохана вирвалася з обіймів. – Завтра зустрінемося, – назвала час, місце зустрічі, сквапно рушила до свого будинку. Клацнув замок, навколо вчинилося тихо.
Наче на крилах прилетів я до свого „гнізда”, довго не міг заснути, до дрібнички перебирав у пам’яті недавнє знайомство. Треба ж таке: випадкова зустріч, пізній вечір, я та одинока жінка, щира й вродлива, несподівано розкрила мені свою печаль. А наступного дня вона розповіла більше: жодного разу не зналася з чужими чоловіками, крім свого, хоч було чимало поклонників, її стримували вірність і шлюб. А що з того вийшло – пшик, піна, вода забрала все від неї, лишила коло неї хвору матір та непутящого сина. На мою умову побути разом у ліжку, хитнула головою, посміхнулася:
– Знаєш, – почервоніла. – Сьогодні вранці я вперше за півроку захотіла... – повела бровою. – Тільки не зазнавайся... Ще не час, я мушу бути готова... Стільки років я знала лише одного чоловіка. Повір... – а сама тремтить, як осика. Зустрінемося через тиждень, а там побачимо...
Я не квапив її, не форсував події. Як завжди, над вечір приходив у старий дворик біля дитинця, під кленом на лавиці провадив розмови з Воно, проговорився, що кілька днів тому зазнайомився з пані Златою, на що він застеріг мене:
– Можуть бути неприємності... Жінки, знаєте, завжди шкодять чоловікам творити світ. Я вже не раз обпікся... Будьте обережні.
– Тут інше... Здається, я закохався...
– Страшна, дуже страшна хвороба, можна сказати – пошесть. Раджу вам покинути Київ, виїхати з міста. В жінці таїться малесенький чортик, який відтак може заманити вас до себе в пекло, а там, знаєте, кепські справи... Не жартуйте з вогнем.
– Я пообіцяв зустрітися з нею, залишилося кілька днів.
– Гаразд... А як наші студії?.. Вам не буде коли замислюватися, тільки те й робитимете, що думатимете про свою любку.
– Можливо вперше, в п’ятдесят років, я чую потребу в жіночих словах, її погляді...
– Брешете, ви брешете собі, Каланнику... Вам кортить її тіла, хочете збити шал, емоції на жіночій плоті.
– Воно, друже, вибач мені...
Він рвучко підвівся:
– На ображених воду носять... Бувайте здорові, – щез за рогом будинку.
Я навіть не поворухнувся, мов укляк на лавиці. Воно спересердя пішов, а я, якщо щиро, відчув полегшення, мені вчинилося добре, легко на серці. Пані Злата стояла в уяві, наче біля мене, весела, життєрадісна, з короткою молодіжною стрижкою, русявий чубчик феєрверком спадав на лоба, додавав їй пишності
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва