Завантажити

депутат Рінкель за свою послугу вимагає занадто великої нагороди.
— А, начхати! Яка: мільйон, два, три?
О ні. Графові Елленбергові навіть неприємно повторяти. Депутат Рінкель хоче п'ять процентів із усього майна Об'єднаного Банку.
Пан президент злегка роззявляє рота й поширює банькаті в червоних жилках очі.
— А чи це не божевільний просто якийсь?
— О ні, враження занадто навіть здорової людини.
— В такому разі, це колосальний нахаба! П'ять процентів! Та що він, паскудник, собі думає?! Це жарт, чи як? Що? Га?
Лице пана президента надувається цегляно-червоною кров'ю, очі випинаються з орбіт, м'ясисті губи тверднуть і вужчають.
Граф Елленберг тривожно й винувато покашлює. Він так і знав, що ця божевільна вимога може викликати новий припадок гніву й хороби.
Пан президент раптом починає швидко, короткими кроками ходити туди й сюди кабінетом, і граф Елленберг почуває, як потрушується вся підлога від тої ходи.
І вмить пан президент зупиняється й дивиться просто в лице панові міністрові.
— А, значить, правда! Значить, не божевільний і не бреше. Що? Ні? Не бреше. І менше не хоче? Це категорично?.. Гм. Добре, Чудесно. Тоді так: згодитись. Хай дає. А після того дать йому п'ять мільйонів, а не процентів. Розумієте? Або в тюрму. Закон знає? Всякий, хто приховує членів цієї банди, підлягає судові. Що?
Граф Елленберг зітхає. Розуміється, таке вирішення питання було б цілком справедливе, бо вимога п'ятьох процентів — це, дійсно, божевілля. Але...
— Ще але?!
Так, на жаль, іще. Але депутат Рінкель єдиною гарантією для себе бажає слова пана президента. Ніяких договорів, умов, нічого, тільки слово пана президента, написане на шматочку паперу. Більш йому ніяких гарантій не треба.
Пан президент зиркає на графа Елленберга, люто зривається з місця і знову швидко ходить туди й сюди, заклавши короткі руки за спину.
— І завгра може все передати нам?!
— Так, пане президенте, завтра вранці о десятій годині він буде в мене. І коли його умови будуть прийняті, він зараз же почне передавати банду в наші руки.
— А коронка?
— Прошу дуже вибачити, пане президенте, але я не мав ні змоги, ні часу все разом охопити. Мене так уразив принципі-альний бік цієї справи... Розуміється, коли вся банда з усіма своїми складами й схованками буде в наших руках, то, очевидно, і коронка так само...
Пан президент просто долонею нетерпляче змазує піт із чола і знову зривається з місця. Підлога все так само дрібно потрушується під графом Елленбергом за кожним кроком пана президента.
— Хм! Так тільки таку гарантію? Здорово, мерзотник, придумав. Він — не дурень. Що?
Граф Елленберг нерішуче посміхається. Цегляна нервовість уже сходить із сідластого чола пана президента, очі входять назад у орбіти. Раптом пан президент сильно б'ють графа Елленберга короткою рукою по плечі й виставляють із за м'ясистих уст рівні кінчики жовтих квадратових зубів.
— Добре! Але теж умова: вся банда й коронка. Що? Тоді цей шарлатан має моє слово. Згодиться?
— О пане президенте! Я не можу собі навіть уявити...
— Все можна собі уявити. І ще одна умова цей «гонорар» лишається в Банку. Не виймати. Ну, та йому й самому нема рації. Добре. Ходім!
I пан президент зовсім іншим кроком іде знову в брильянтову залу; з зовсім іншим виглядом увіходить до неї, ніж уперше.
Йому вже не нудно й не порожньо. Ледве стриманою радістю, перемогою, внутрішнім захватом тріпотять дорогоцінні огні зали. Влада й міць його блискає з цих стін! Чотирнадцятирічна кров танцює в них, буяє, грає, піниться. Обличчя з захованим чекаїнням і цікавістю поглядають у його бік, милі, дорогі, обличчя співучасників його влади и могутності, товаришів його вірних, вибранців Німеччини.
Пан президент сідає на своє місце, озирає весь довгий, обсаджений постатями стіл і перериває пана райхсканцлера. Він прохає вибачення у високого зібрання, але не може втриматися, щоб не поділитися з дорогими колегами одною новиною.
Колеги витягують до пана президента вуха, носи, шиї й устромляють у нього тридцять шість пар напружених очей. Пан президент робить невеличку паузу. Стоїть напружено дихаюча тиша. Стріли брильянтів різнобарвне грають на вогкому ввігнутому чолі голови зібрання.
— Панове! Сповіщаю вас, що вся організація Інараку з усіма своїми комітетами, складами, лабораторіями, телеграфічними станціями і так далі, і так далі... арештована!
Всі тридцять шість голів високого зібрання якийсь мент стирчать на плечах непорушне, заціпеніло, застигло, як сухе листя на землі перед бурею. І от малесенький рух одного, другого, легкий шепіт, шелестіння, вражені запитання. І вмить зривається вихор, підхоплює листки, крутить ними, кидає одне на одного, здіймає догори, гасає з ними, казиться, регоче, обнімається.
Ніколи ні брильянтова, ні яка інша парадна зала не бачила такого вихору, такого урагану радості й щастя! К чорту всякі церемонії, етикети, ієрархії! Простий, маленький, урядовий міністр

читати