Завантажити

анархо-натуралісти Дітріх записується. Ну, це інша річ. Волі, повної, необмеженої, звірячої волі він хоче. Він не хоче мати відірваних рук, краще він одгризатиме іншим, коли вони спробують його запрягти в ярмо.
Герман ущипливе іпосміхається. Так, розумієшся, це нормальний наслідок соціл-демократичного болота. Довго сидіти в ньому небезпечно для здорової людини. Розуміється, після соціл-демократії лишається або в анархо-натуралісти, або в шпики-детективи кидатись, — цілком зрозуміла реакція.
Тут старий Надель не може вже витримати. Е, це вже занадто. Патякає шмаркач чорт батька зна що й думає, що розв'язав усі питання. Очевидно, коли б ці дурні були в нсокому-ністичній секті, то зразу стали б святими? Ще дурнішими стали б. Приклад живий перед очима — мудрий Герман.
Дітріх весело, бурно регоче, падає на стілець, пацає ногами і хляскає в долоні.
— Брраво, батьку! Браво, біс! Так його!
Герман червоніє, і очі, пукаті, чорні, материні очі, починають скоса дивитись — поганий знак. Він бурхливо схоплюється і, по-ораторськи витягши до батька руку, починає одвер-то, щиро, раз у житті говорити йому нарешгі всю правду. Старий Надель нічого не має проти цього, о, будь ласка, проти правди він ніколи нічого не мав. Він готовий слухати навіть неокомуністів, коли вони здатні на правду, будь ласка, він готовий.
Але дедалі, то готовність його стає щораз менша та менша. Бо правда неокомуніста — просто нахабна, хлопчача брехня, перекручування фактів, наклепи! Він не може спокійно слухати ці дурниці, він повинен заткнути рота шмаркачеві.
Але ба: шмаркач не дає собі заткнути рота, а затикає його батькові. Він просто не дає слова вставити. Він піниться, стукає стільцем об підлогу. Широкий ніс роздувся, очі косо й люто блискають жовтими іскрами.
Старому Наделеві аж виски почервоніли. Він знизує плечима, посміхається, пробує говорити, але де там!
Дітріх регоче й п'яно піддрочує оратора. Розуміється, батько винен. Авжеж! Хто ж би інший?
— Лорхен! — раптом кричить із ліжка Фріц. — Та будь же ти за голову мітингу! Лізь на стілець! Що це таке, неокомунізм не дає слова соціал-демократії. Та позабирай зі столу виделки, а то вони повиколюють очі один одному.
Але тут Герман, як прокинувшись, помалу повертається до Фріца і здивовано обводить його косими важкими очима з золотистої голови до пацаючих ніг
— А ти чого?? Детектив! Шпіцель! Буржуйський собака. Тобі чого тут треба? Лежи отам і мовчи. А гавкати можеш там, де начальство скаже.
Буржуйський собака, поширивши очі, неиорушно лежить, і видно, як під золотистим пушком хлопчачого дитячого лиця густо, гаряче виступає кров. Від цього він нічого не може сказати й тільки широко, мовчки, переставши падати ногами, дивиться на брата.
Раптом у сінях дзвінко дирчить дзвінок. Грета схоплюється й вибігає. Тоді старий Надель понуро схиляє голову й потирає іправою рукою ліве плече. Коли нерви роздратуються, воно по-щімлює й чути одірвану руку з пальцями, які теж пощімлюють.
Двері розчиняються, влітає Грета. Чорні оченята круглі, напружені.
— Фріце! Тебе! Якийсь рудий-рудий пан!
Фріц швидко підкидає горішню частину тіла, впирається обома руками в край ліжка й гучно стає на ноги.
Дійсно, якийсь рудий-рудий добродій. Посміхається й простягає руку. В сінях темнувато, лиця добре не видно. Чийсь дуже знайомий сокирчастий ніс і променисті, ніжні очі.
— Ах, господи! Товариш Тіле!
— Мені з вами треба трошки, але поважно поговорити. Маєте час?
— О, що за питання?! Сюди? Ні, сюди. Ні, краще сюди.
Від несподіванки, замішання й хвилювання Фріц веде гостя до кухні Сісти в ній нема на чому, і Фріц червоніє. Але Тіле зовсім не потребує сідати, — справа двох хвилин. Зовсім коротенька справа.
І товариш Тіле, дивлячись згори в рожево золотисте з червоною піднятою губою лице, ніжно й пошепки розповідає коротесеньку справу Очі його дивлягься так уважно, ласкаво і просто, що вся справа здається теж простою й незначною. От тільки руді вуса й иеружа перешкоджають, щось у них трошки моторошне та смішне є.
Розуміється, Фріц готовий. Зараз їхати? Добре. Моментально Речей ніяких не треба? Завтра все доставлять? Добре. Моментально.
— Але майте на увазі, товаришу, ви повинні бути готові й на смерть. Чуєте?
Фріц червоніє, пушок стає помітно жовтий на щоках, у голосі напружена поважність.
— Я, товаришу Тіле, статут Інараку знаю.
— Як так, то...
І товарищ Тіле простягає в жовтій, рудішій, ніж вуса, рукавиці руку. Фріц перебільшено серйозно потискує її й ще більше червоніє. (Ах, господи, коли ж він уже відвикне від цієї дурної, соромної звички червоніти, як ідіот!)
Коли вони виходять уже сходами, — Тіле попереду, а Фріц позаду, — Фріц починає йти щораз повільніше та повільніше. І раптом згадує, що забув у кімнаті одну дуже важну, конспіративну річ, яку конче треба знищити, бо . Конче треба! Одна хвилина!
І він, перестрибуючи через східці, біжить нагору.
В хаті, де була сварка,

читати