Завантажити

КРАСНОГВ. (Починає будить тих, шо сплять.) Провожатые, вставай. Слышь?
ОФІЦЕР. (Сяє від радости.) Благодарю вас, товарищ! Не беспокойтесь, пожалуйста, я и без провожатых.
СІНІЦ. (Сердито.) Провожатые! Спят, черт бы их побрал. Провожатые!
ПРОВОЖ. (Встають, похмуро чухаються, беруть рушниці й кажуть офіцерові:) Ну, идем! В середину становись, куда лезешь! (Виходять.)
СІНІЦ. (До вартового.) Следующаго! Много их еще там?
ВАРТОВИЙ. Есть порядочно. Вот тут какая-то. (Показує на Софію.) Товарища Гринберга хочет видеть.
СІНІЦ. Вам товарища Гринберга? Пропуск есть?
СОФІЯ. Єсть. (Показує папірець і хоче подать.)
СІНІЦ. (Маха рукою.) Не надо. Подождите. Он сейчас должен приехать. (Вартовому.) Следующего. (Іде до себе.)
ВАРТОВИЙ. Сейчас. Закурить надо. (Закурює.)
1-й КРАСНОГВ. (Сміється.) А той офицерик зрадів, що свободен. Я, каже, і без провожатих. А того й не знає, що тут-то й вся штука в провожатих. От вони його проведуть, куда надо, і буде вже свободен. (Дивиться в вікно.) Ану, чи вже вивели до стєнки?
2-й КРАСНОГВ. Сейчас выведут.
ВАРТОВИЙ. (Гукає в двері до передпокою). Следующий! Живо!
З передпокою впихають молодого хлопця, гімназиста. За ним, видираючись з оук красногвардейців, вбігає мати його, жінка років 38—40, ще не стара.
ВАРТОВИЙ. (Одпихаючи її.) Куда? Куда? Нельзя! Какого черта пускаете, сволочи? Нельзя, говорю.
МАТИ. (Хапаючи його за руки, трусячись, напівбожевільна угодливо посміхаючись.) Я нічого, я нічого. Я постою тут. Это мой сын. Он гимназист. Коля, проси прощения. Проси прощения. Колечка, синочек мой единственный!
ВАРТОВИЙ. Да нельзя, я вам говорю. Ну, народ...
ГІМНАЗИСТ. (В одчаю.) Мамо, ідіть додому!.. Не треба...
МАТИ. (Злякано.) Коля, замолчи, замолчи! Вы, господа, то есть товарищи! Не слушайте его, не слушайте. Он участвовал в любительских спектаклях и потому говорит по-малороссийски.
СІНІЦИН. (На порозі.) Ну, что ж следующій? Что здесь?
ВАРТОВИЙ. Да вот, эту женщину сюда пустили опять.
МАТИ. (Кидаючись до Сініцина, хоче схопить його руки.) Не слушайте, не слушайте! Он только в любительских спектаклях. Это мой Коля. Он не виноват. Колечка, проси прощения. Коля, не стой так непочтительно! Он боится, он только боится...
ГІМНАЗИСТ. Ах, мамо!
МАТИ. Коля, молчи! Молчи, Колечка! Они тебя отпустят. Ты здесь ничего, только в спектаклях, вы ж его опустите, правда?
ГІМНАЗИСТ. Нехай розстрілюють! Я їх не боюсь. Хай живе вільна самостійна Укр...
МАТИ. (Люто кидаючись до його.) Мовчи, тобі кажу! Сказився ти?! Що ти робиш?! Господа, он так, он...
СІНІЦИН. Э, к чорту там! Свободен, двух провожатих. Следующаго.
МАТИ. (Радісно.) Свободен?! Колечка, чуєш: свободен! Спасибо, ой, спасибо ж вам! Хай вас Бог...
СІНІЦИН. (Злісно до вартового.) Випровадить их и следующаго!
ВАРТОВИЙ. (До матері і гімназиста.) Ну, уходите! Скореє! (В одчинені двері.) Двух провожатых, свободен. Следующаго.
МАТИ. (Ведучи за руку сина.) Спасибо, товарищи, спасибо! Идем, Колечка, идем! (Виходить.) Скорее, скорее, Колечка.
1-й КРАСНОГВ. Еге, «идьом. Колечка». Іди, іди, там тобі покажуть «свободен».
2-й КРАСНОГВ. А, видно заядлый хохленок. Самостийна Украина. Вот, увидит он самостийну.
1-й КРАСНОГВ. (Регоче навмисно грубим голосом, перекривляє гімназиста.) «Хай живе вільна, самостійна Україна». І вигадали ж, буржуї прокляті. Поддєлуються под мужицький разговор і думають, що то комусь інтересно.
ВАРТОВИЙ. (У двері до передпокою.) Ну, что ж там опять, черт бы вас... Что там? Скореє!
Входить залізнодорожник, молодий, лице бліде, з жахом в очах.
ВАРТОВИЙ. Сюда. (Проводить до других дверей.)
2-й КРАСНОГВ. Вильный козак, должно быть.
Надворі вибух залпу. Красногвардейці дивляться в вікно.
1-й КРАСНОГВ. О! офицер уже «свободен». Тільки одною ногою подригує, як жаба. Так його за ноги, до купи. Прикладом би ще по голові, а то, сука, ще оживе.
2-й КРАСНОГВ. Пущай оживает, их в общую яму всех... Одну уже зарыли, душ сорок. Некоторые еще дышали.
1-й КРАСНОГВ. Та ну? Дышали?
2-й КРАСНОГВ. Один дуже стонал. Ничего, всех засыпали.
ВАРТОВИЙ. А один, сукин сын, хитрый, притворился мертвым. Его, значит, хотели оттянуть в сторонку. А он, это, как вскочит, весь в крови, морды не видно, побили прикладами. Да как кинется до наших, да зубами. Впился, как бешеная собака, оторвать нельзя. Его бьют винтовками, а он уже без памяти впился зубами и висит. Так, подлец, и помер. Кусок тела вырвал.
1-й КРАСНОГВ. От проклята душа! Оттак вони нашого брата повсігда. Поміра, а таки вирве в тебе шматок тіла.
СІНІЦИН. (Виходить, за ним залізнодорожник.) Свободен. Больше не водить. На два часа перерыв.
ВАРТОВИЙ. Свободен без провожатых?
СІНІЦИН. Без. (Виходить в двері до передпокою.)
ЗАЛІЗНОДОРОЖН. (З тим же переляканим лицем за ним.)
ВАРТОВИЙ. Ну, свободны и вы, товарищи.
1-й КРАСНОГВ. Ну, только, ми тоже без провожатых. (Сміється й бере свою рушницю.)
2-й КРАСНОГВ. (Також бере.) Ох, да и спать же буду! Устал, как пес. Три ночи ни на минуту не спал.
1-й КРАСНОГВ. Я з неделю

читати