Завантажити

також балакають по-українськи, живуть у другому селі. Читають українські книжки.
ГРІНБЕРГ. Если вы немедленно не уберетесь отсюда вон, я вас прикажу расстрелять. Слышите вы?
ПАНАС. Господи Боже мій! А я ж чого сюди прийшов? Я ж не договорив вам, я ж ще сам контрреволюціонер. І жорстокий, попереджаю вас, контрреволюціонер. Не тільки читаю, але й пишу по-українському. От спитайте цю даму. Чого ви посміхаєтесь? Вітаючи всім серцем пришествіє в особі большевиків соціалізму, я не можу допустить, щоб жив такий контрреволюціонер, як я. Куди прикажете мені стати до стенки? Туда? Туда? Туда?
ГРІНБЕРГ. (До Софії.) Что он — больной, что ли? Кто он такой?
СОФІЯ. Панасе Антоновичу, можна вам два слова сказать?
ПАНАС. С удовольствием, мадам, с удовольствием. Только, пожалуйста, поскорее, мы с товарищем должны окончить наше дельце.
Виходить Семянніков, з порога кличе:
— Товарищ Гринберг. На минутку можна вас? Извиняюсь, товарищи.
ГРІНБЕРГ. (Швидко йде до його, й обидва зникають у сусідній кімнаті.)
СОФІЯ. Що це значить, Панасе?
ПАНАС. Что именно, мадам?
СОФІЯ. (Різко.) Все. Ця комедія, це «мадам», російська мова зо мною. Що це значить?
ПАНАС. Baм не нравиться выражение «мадам»; но ведь это из почтения, мад..., ну, сударыня, если хотите. Единственно из почтения к вам. С особой, которая родного отца и брата принесла в жертву великой святой идее, я не могу иначе говорить, как на языке благородном, на языке наших освободителей, несущих нам светоч...
СОФІЯ. Дійсно, ви од страху, видно, зовсім збожеволіли.
ПАНАС. Как не збожеволеть, мадам, как не збожеволеть? Ведь вы только взгляните туда за окно: горы трупов этих подлых украинцев. Горы, мадам, понимаете ли вы это? Мальчики, дети, старики. К стенке — и готово. По усам узнают контрреволюцию. Малороссийские усы — и к стенке. И как же не благоговеть перед вами, как не... не божеволеть? А? Ведь это же ясно, что социализм пришел, и не какой-нибудь там гнилой, европейский, а большевистский, российский, самый настоящій. Позвольте преклониться перед вами. (Низько вклоняється.}
СОФІЯ. (Мовчить.)
ПАНАС. Что прикажете передать на том свете вашему контрреволюционному батюшке и братцу? Прощание? Или сожаление о их глупости? Что же вы молчите? Извольте хоть словечко произнесть.
СОФІЯ. Чого вам треба од мене? За що ви мучите мене? За що?
ПАНАС. (Люто.) Чого треба? Випустіть батька вашого і брата! Чуете? Не смійте їх убивать!..
СОФІЯ. Як же я їх випущу? Як? Скажіть. Ну, скажіть, що мені зробить, я все зроблю. Піти з бомбою, з револьвером визволять їх? Ходім. Давайте.
ПАНАС. Пізно з бомбами. Вимагайте від ваших товаришів випустить їх.
СОФІЯ. Я вже вимагала, просила, благала. Мама навколюшках стояла перед ними.
ПАНАС. Знаю. А ви стояли і мовчки дивились, як мама ваша повзала перед паршивцем, перед... жуліком, шарлатаном.
СОФІЯ. Я думала, може, це поможе...
ПАНАС. Хе!.. Не помогло? Прислав красногвардейця вивести їх?
СОФІЯ. Він не може випустить. Це була б зрада, порушення обов'язку...
ПАНАС. (Сміється.) Яка моральна чистота! Ану, дайте йому тисячу карбованців, побачите, чи злякається він зради?.. Ану, запропонуйте йому свою любов, чи побоїться він порушення обов'язку? О, мерзотники!
СОФІЯ. Ви мелете чортзна-що. Говоріть же, як визволить, ну, говоріть!
ПАНАС. Я ж говорю, якого ж вам ще чорта: дайте йому хабаря, грошима, тілом своїм, чим хочете, і він випустить. Гроші, може, од вас посоромиться взять, але тіло... можете бути певні.
СОФІЯ. Ви це серйозно?!
ПАНАС. Що саме серйозно: чи згодиться? Анітрішки не сумніваюсь.
СОФІЯ. Ви по собі судите?
ПАНАС. О, на жаль, про Грінбергів я сміло можу по собі судить. Тільки між мною та ними та ріжниця, що я зроблю і не буду вже заводить тепер соціалізму, а вони роблять й заводять. Вони сміливіщі.
СОФІЯ. І ви, іменно ви пропонуєте мені це зробить?
ПАНАС. А ви ж пропонували своїй матері повзати перед ним навколюшках? Ви вважали це можливим? Невже ви думаєте, що вашій матері було це так само легко, як вам кокетувать з ним?
СОФІЯ. Добре. Я це зроблю. Дякую за пораду. Чуєте: я це зроблю.
ПАНАС. І можливо, навіть не без приемности зробите. Ко всеобщему удовольствию.
СОФІЯ. Можливо.
ПАНАС. Та не тільки можливо, а напевно. Та признайтесь, що ви й самі вже про це трошки думали.
СОФІЯ. Ну, розуміється, думала. Тільки сумнівалась, чи згодиться він. Мені здавалось це трошки негарним, але ви роз'яснили, і я сама бачу, що в цьому нічого негарного нема.
ПАНАС. Так, нема: буржуазні забобони. А потім можна буде разом і соціялізм заводить на Україні.
СОФІЯ. Звичайно. Революція повінчає, гарно й орігінально. А життя батька і брата — це непоганий подарунок молодого. Як ви гадаєте?
ПАНАС. (Люто.) Не смійте глузувать з вашого батька і брата! Ви розумієте, що це цінізм? Ви не достойні імена їх вживать.
СОФІЯ. (Хапаючись за голову.) Ох, ідіть швидче звідсіля! Ідіть... А то я не знаю, що буде.
ПАНАС. К стенке? Я готов, мадам, я готов давно. Будь ласка, прошу: кличте Грінберга.
СОФІЯ. (Упавши

читати