Завантажити

до інтимних і побутових подробиць приватного життя: «Зачем жалеешь ты о потере записок Байрона? черт с ними! слава богу, что потеряны. Он исповедался в своих стихах, невольно, увлеченный восторгом поэзий. В хладнокровной прозе он бы лгал и хитрил, то стараясь блеснуть искренностью, то марая своих врагов. Его бы уличили, как уличили Руссо, — а там злоба и клевета снова бы восторжествовали. Оставь любопытство толпе и будь заодно с гением... Мы знаем Байрона довольно. Видели его на троне славы, видели в мучениях великой души, видели в гробе посреди воскрешающей Греции. — Охота тебе видеть его па судне. Толпа жадно читает исповеди, записки etc., потому что в подлости своей радуется унижению высокого, слабостями могущего. При открытии всякой мерзости она в восхищении. Он мал, как и мы, он мерзок, как мы! Врете, подлецы: он мал и мерзок — не так как вы — иначе» '. Але така думка не виключає й іншої позиції Пушкіна: у листопаді 1825 p. він писав свої мемуари, які змушений був знищити після грудневого повстання декабристів. При цьому він із властивим йому захопленням відзначав: «Писать свои Memoires заманчиво и приятно. Никого так не любишь, никого так не знаешь, как самого себя. Предмет неистощимый. Но трудно. Не лгать — можно; быть искренним — невозможность физическая. Перо иногда остановится, как с разбега перед пропастью — на том, что посторонний прочел бы равнодушно. Презирать — braver — суд людей не трудно; презирать суд собственный невозможно».
Ще й досі багато щирих шанувальників таланту В. Сосюри — письменників, лікарів, учителів, вчених — розповідають цікаві епізоди, що перетворилися в легенди, як поет натхненно читав той чи інший твір, який так і залишився неопублікованим і невідомим сучасному читачеві. Міг навіть дати почитати рукопис і не вимагати його повернення, що й траплялося а його недрукованими творами. Створене своею поетичного уявою він не вважав тільки своєю власністю — воно вже належало народу. Тепер же ця легенда став реальністю — читач одержує твори, які десятиліттями лежали в архівах і не були доступними навіть найвужчому колу дослідників.
Павло Тичина, даруючи авторові «Червоної зими» видання «Вибрані твори» (1957) у трьох томах, на першій книзі зробив такий напис: «Дорогому Володимиру Миколайовичу Сосюрі—одному з найбільших поетів Радянської України, — та ні, — поетів усього світуї Лірик, — а разом з тим сміливий, дерзновенний. Задушевний — а разом з тим — бойовий у нього тон, наступальний. Та хіба можна в короткому цьому напису висловити все те, що я про В. М. почуваю! З любов'ю давньою, «непреходящей» любов'ю П. Тичина».
Задушевність, сміливість і дерзновенність відчутні у романі «Третя Рота», в якому—життя Людини і Поета, віддане своєму народові.
 
КОМЕНТАРІЇ
 
ПРОЛОГ
 
Третя Рота — шахтарське селище в Донбасі (тепер селище Верхнє, що входить до м. Лисичанська Ворошиловградської області). Засноване 1721 p. як сторожовий пост Ізюмського козацького полку. Після ліквідації козаччини там знаходилася Третя рота Бахмацького гусарського полку, звідки й походить назва.
1. Дебальцево — тепер місто обласного підпорядкування Донецької області, засноване в 1878 p.
2. Пономаренко Пантелеймон Кіндратович — товариш В. Сосюри, через якого В. Сосюра передавав для ознайомлення К. Є. Ворошилову в 1942 р. у Москві рукопис роману «Третя Рота».
3. ...Я віддав у Харкові оригінал цієї поеми діда в музей імені Шевченка... — Йдеться про музей поета в Харкові при Інституті Тараса Шевченка, на базі якого 1933 p. було створено галерею картин Т. Г. Шевченка в Харкові, а 1949 p. — Державний музей Т. Г. Шевченка в Києві. Про долю рукопису поеми діда В. Сосюри тепер ніяких відомостей ніі виявлено.
4. ...він став учнем штейгерської школи. — Йдеться про навчання гірничої справи (маркшейдерії), що стосується просторово-геометричних вимірювань у надрах землі і на її поверхні з наступним зображенням контурів корисних копалин, гірничих виробок на планах і картах.
5. «Макар телят не ганяв». — Дуже далеко, в суворих пеобжитих місцях.
6. Гарібальді Джузеппе (1807—1882) —народний герой Італії, один із керівників революпійно-демократичного крила руху Рисорджименто — відродження національно-визвольного руху італійського народу.
7. «Андріеве стояния». — Очевидно, йдеться про свято на честь Андрія Первозванного (помер у середині І ст. н. е.) — одного з дванадцяти апостолів Ісуса Христа, який, за руськими літописами, проповідував християнство серед слов'ян Древньої Русі, побував біля Киева і на дніпровському березі встановив хрест. На цьому місці збудовано Андріївську церкву.
I
1. ...заводська «кукушка» — побутова назва тодішньої марки невеликого маневрового паровоза.
II
1. Локотош Радя — двоюрідний брат матері поета Антоніни Дмитрівни Сосюри.
IV
1. Юзівка — тепер м. Донецьк.
VII
1. Кольцов

читати