Завантажити

народної боротьби, і в мені, його краплі, відбилась уся його краса і велич, і в мені ревли його бурі, коли він ішов грізними валами на збройний штурм фортець старого світу, і в мені він сія чудесною красою в ці дні, коли він іде на трудовий штурм старого світу во ім'я Миру і Комунізму.
 
Післямова
 
В клубі Ради Міністрів були збори активу радянської інтелігенції, які вели письменники.
Збори були присвячені підсумкам роботи XX з'їзду нашої партії.
Всі радісно вітали все те, що геніально накреслив історичний з'їзд переможців ночі.
Було урочисто й святково.
І от виступає Корнійчук і в своїй промові, між іншим, сказав:
— Марно критикували Сосюру за вірш «Любіть Україну». Нічого ворожого в цьому вірші немає. Це патріотичний вияв душі поета.
Я дивився на обличчя, і всі вони злилися в моїх очах в одну туманну пляму од сліз, що залили мої очі...
Потім виступав Малишко і теж у своїй промові — палкій і пристрасній, в якій його серце од гніву на ворогів народу навіть кинуло своє полум'я і на тих, хто ні сном, ні духом до них не причетний, Малишко теж сказав про мене, що марно мене били, що нізащо мене калічив Каганович...
І я од радості все простив — і те, що кричав на мене Корнійчук, і статтю Малишка в «Радянській Україні» проти мене, і все і всім дезорієнтованим братам, що били мене так, що аж серце гуло од ударів.
Ви ж знаєте, як у нас уміють бити!
Я всім прощаю і всіх люблю.
Люблю навіть Н. і С. К.
А ще дужче я люблю свою Донеччину і Третю Роту, що провідною зорею світла, світить і буде світити мені на поетичній путі, зливаючи своє сяйво з зорями Комунізму, що все більше і все ближче сіяють на нашому трудовому небі.
Літо 1926 року — Харків. Зима 1942 року — Москва. Зима 1959 року — Київ.
 
Поетичну музу Володимира Сосюри справедливо називають голосом ніжності і правди, адже вона могла звучати не тільки солов'їне, а й бути «мов вибух динаміта» у дні заграв та суспільних бід, а якими доводилося не раз стрічатися поетові на нелегкій, а іноді й тернистій життєвій дорозі.
Дитинство і юність майбутнього поета минали в донецькому краю, де звучала здебільш російська, це своєрідно відбилося у лексиці роману, а вже потім українська, молдавська, грецька та інші мови, але там найдзвінкіше лунала пісня українська. Багато пісень знала й співала мати смуглявого первістка Антоніна Дмитрівна Сосюра, а ще більше він чув їх у часи мандрівного дитинства, коди в пошуках заробітків батько з сім'єю часто переходив від села до села, від селища до селища, та знову й зіюву повертався в задимлений рідний Донбас. Мабуть, тому «красу і силу» шахтарської землі В. Сосюра оспівав так, як, певне, ніхто з інших радянських поетів, бо амалоліт пізнав ціну скибки хліба й копійки, здобутих власними руками.
Про це і починається розповідь в романі «Третя Рота», «як золотий дитинний сон» перетворився в страшну реальність для сім'ї Сосюр — жити після смерті батька у чужій хаті-хворостянді і бути постійно голодними. Багато цікавих і досі не знаних фактів із життєпису поета розкривають сторінки цього автобіографічного твору, над яким В. Сосюра працював з перервами в 1926—1930-му, в 1942-му і 1959 роках.
В листку по обліку кадрів, заповненому 17 травня 1957 p., В. Сосюра про своє навчання і трудову діяльність повідомляв таке:
«Літо 1909 — осінь 1909 — учень бондарного це-ау Донецького содового заводу, м. Верхнє.
Зима 1909 — весна 1910 — телефоніст Донецького содового заводу, м. Верхнє.
Літо 1910—осінь 1910 — чорноробочий у каменоломнях.
Весна 1911—літо 1911—чорноробочий Донецького содового заводу, м. Верхнє.
Осінь 1911—літо 1914 — учень двокласного міністерського училища, м. Верхнє.
Осінь 1914 — осінь 1915 — учень трикласного нижчого сільськогосподарського училища на станції Яма Північно-Донецької залізниці.
Осінь 1915—літо 1916—учень маркшейдерського бюро Донецького содового заводу, м'. Верхнє.
Осінь 1916—осінь 1918—учень трикласного нижчого сільськогосподарського училища на станції Яма.
Осінь 1918— зима 1918—член повстанської робітничої дружини Донецького содового заводу, м. Верхнє.
Зима 1918 — осінь 1919 — козак петлюрівської армії.
Осінь 1919 — зима 1920 — військовополонений денікінської армії.
Лютий 1920—квітень 1921 — червоноармієць, курсант військових політкурсів, політпрацівник.
Весна 1921 — осінь 1921 — інструктор преси при ЦК КП(б)У.
Осінь 1921 — осінь 1922 — член оргбюро Пролеткульту України.
Осінь 1922 — літо 1923 — студент Комуністичного університету імені Артема.
Осінь 1923 — літо 1925 — робфаківець Харківського інституту народної освіти.
1923—1925, 1925—1941 — літературна робота, Харків, Київ.
Літо 1941—літо 1944 — пропагандист при ЦК КП(б)У, старший

читати