Завантажити

На другий деніі, уранці, коли до сералю потягнулися валки ви-зів із городиною, фруктами, м'ясом, печеним хлібом, борошном, рибою та іншими припасами, у ворота гарему в'їхав запряжений добрими кіньми критий віз, на передку якого сидів старий бородатий турок, тримаючи в руках ремінні віжки. З-за його спини виглядала така ж стара, як і він, висока худа туркеня в темному вбранні, з опущеною чадрою, крізь яку виднілися тільки очі.
— Гей, дорогенький, скажи, будь ласкавий, де мені знайти кальфу Маріам? — прошамкотів візник, звертаючись до високого безбородого євнуха, що поволі, опустивши голову, брів двором.
Той байдуже махнув тонкою жіночою рукою.
— Їдь далі, старий... Ген, бачиш, лазня? Отам, якраз насупроти, вхід до даїре кальфи Маріам...
— Спасибі, дорогенький. — І візник віжками торкнув коней:— Но-но!
Віз під'їхав до лазні — великої похмурої будівлі, майже зі всіх боків обкладеної дровами, — і зупинився. З нього злізла туркеня і, коливаючись на старечих ногах, поволі пошкандибала до гарему. Важкий вузол обтягував їй руку. У напівтемному коридорі її зупинив євнух.
— Бабцю, тобі до кого?
— До кальфи Маріам, синку, — прокаркала хрипким голосом стара. — Привезла дещо для неї і для її дівчаток... Покажи, де їх знайти!
— Ось сюди, бабцю. — Євнух провів її в кінець коридора. — Тут її кімната...
— Спасибі, синку... Хай береже тебе аллах!
Стара штовхнула двері і ввійшла у чимале приміщення з широким загратованим вікном. Попід стінами стояли вузькі канапи, покриті килимами, обковані залізними візерунчастими пластинами скрині. Посередині — низенький, до колін, круглий стіл, на якому стояла велика миска з паруючим пловом та високий глек із шербетом.
На канапах, підібравши ноги, сиділи дівчата і голодними очима дивилися, як дебела пишнотіла молодиця, не звертаючи на них ніякої уваги, рукою виловлювала з плову найбільші шматки м'яса і запихала собі в рот.
— Кальфа Маріам? — спитала стара. — Хай береже тебе аллах!
— Авжеж. А тобі чого треба? З чим прийшла? — невдоволено відповіла кальфа, ковтаючи черговий кусень. — Бачиш — невчасно... У нас якраз сніданок.
— Прошу вибачення, кальфа-ефенді, — вклонилася стара. — Я почекаю, якщо дозволите... Сяду отут.
І вона сіла на кінчик канапи.
Маріам знову невдоволено глянула на неї, але не сказала нічого. Ще якийсь час вона, не поспішаючи, напихала собі рота найсмачнішими шматками, потім просто з глека напилася шербету і тільки після того, як утерла рукою масні губи, сказала коротко:
— Їжте!
В ту ж мить дівчата схопилися, обсіли миску і одна з-поперед одної руками почали хапати їжу і глемедати її, мов голодні щенята.
Тільки одна залишилась сидіти на своєму місці в кутку, накрившись хусткою.
— А ти чого? Їж! — накинулась на неї Маріам. — Вчора не вечеряла! Сьогодні не снідаєш! Чи здохнути хочеш? Але це тобі не пощастить зробитиі Я примушу тебе їсти, щоб мене не обвинуватили, що я захарчовую своїх учениць...
— Я не буду їстиі Не хочу! — відповіла дівчина, не відкриваючи обличчя.
Почувши її голос, стара здригнулася. Крізь чадру, якої вона не скидала, до дівчини прикипів пильний погляд її пронизливих очей.
— Ні, будеш! — схопилася Маріам і крикнула на дівчат, що вже майже спорожнювали миску. — Гей, досить вам! Залиште трохи цій дурепі! Бачите, вона незадоволена, що потрапила до султанського гарему! Їй було б краще, коли б стала наложницею чи рабинею якого-небудь брудного торговця або спагії! Або й тут — коли б топила печі в лазні, прала білизну, мила посуд на кухні... Невже тобі було б краще?
— Краще.
— Ну й дурна тиі Але ця дурість минеться... Не таким тут роги обламували... Ну, йди їж!
— Не буду! Краще умру...
— Ха-ха! Ви чули? Вона не буде їстиі Голод припече — сама попросиш... Доїдайте, дівчата, — не пропадати ж добру!
Дівчата знову кинулися до миски і вмить спорожнили її. Було видно, що голод — постійний супутник їхнього життя.
Кальфа підійшла до старої, штурхнула ногою торбину.
— Ну, що принесла? Чим здивуєш моїх дівчат? Стара вклонилась. Зашкарублими пальцями розв'язала мотузку, почала виймати невеличкі шматки барвистих тканин. Розкинула їх проти світла на тахті.
Дівчата в захопленні сплеснули руками.
— Ой, яка розкіш!
Кальфа теж не змогла приховати почуттів. Як заворожена, розглядала тканини, з яких важко було вибрати найкращу, — всі були пречудові! Одно її здивувало — зовсім маленькі відрізки, яких хіба що вистачить на невеличку хустину.
— Але ж із цього сукні не вийде! — вигукнула вона з жалем, приміряючи до себе шматок барвистого китайського шовку.
— Чому не вийде, кальфа-ефенді? — прокаркала стара. — У дворі стоїть мій віз — там є все, чого ваша душа забажає! Тільки небагато... Не для всього гарему. Але для вас вистачить. Мій старий відміряє вам, аби гроші!
Дівчата кинулись до своїх скринь і

читати