Електронна бібліотека/Проза
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
Варвару-ханум... Чора пам'ятає, як напружилась мати, як гордо підвела свою красиву голову в обрамленні важких русявих кіс, ждучи того удару, як дивним сяйвом блиснули її голубі очі... Одного він не пам'ятає — яка сила кинула його, мов пружину, вперед. Він затулив собою матір і рвучко підняв руки в ту мить, коли батькові кулаки вже звелися над нею...
І сталося несподіване: батько зупинився, важко дихаючи і скрегочучи зубами. Довго дивився на них, мов уперше бачив, потім враз якось обм'як, опустив голову і, повернувшись, без жодного слова пішов геть.
З того часу він ні разу не згадував про полонянку і вів себе і з дружиною, і з сином так, мовби нічого не сталося, — був привітний, веселий, добрий.
І ось... В батьковому голосі Чорі вчулося грізне відлуння тієї далекої вже грози.
— Не гнівайся, мурзо, — спокійно промовив Палій. — Краще приймай гостей!
— Гостей?..
— Так. Усюди, у всіх краях і в усіх народів, коли прибуває брат дружини, його вітають, як найближчого родича і бажаного гостя...
Кучук похмуро глипнув на козака.
— Не розумію...
— Ну, звичайно, не розумієш, — усміхнувся Палій, — бо коли брав мою сестру Варвару в Борзні, то не питав нічиєї згоди — ні її, ні батьків, ні братів... Тож звідки тобі знати п брата?
Кучук пильно глянув на свого співрозмовника, на його високу дужу постать, на відкрите обличчя, на якому ясніли гарні сірі очі. І раптом усміхнувся.
— Невже ти брат Варвари-ханум?
— Так.
— Семен?
— Так.
— Ох, шайтан! От не сподівався! Варвара-ханум розповідала про тебе... Ну, будь здоровий, Семене Гурко! — Мурза простягнув руку.
— Семен Палій...
— Що?.. Семен Палій?! — Кучук був вражений. — Але ж... Семен Палій — то погромитель кримчаківі Слава про тебе пронеслася і по Буджаку... І коли б у тебе не було мого ярлика...
— То що? Наказав би голову відтяти?
— Наказав би!
— Дякую за відвертість... Але, на щастя, я маю з моїми друзями твій ярлик, і моя рідна сестра — твоя дружина... А це що-не-будь та означає!
— Безперечно.
— Тоді, родичу, приймай гостей!
Кучук знову спохмурнів. І оглянувся на своїх вояків, що переправлялися через Дністер.
— Але... — він зам'явся.
Палій теж перестав усміхатись. Йому стало ясно, куди веде Кучук свій чамбул. Голос його прозвучав глухо й суворо.
— Ти зібрався на Україну? Той прямо глянув у вічі Палієві.
— Так, ти вгадав. Ми йдемо на Україну. Рік важкий: сарана спустошила наші пасовиська і бахчі, насувається голод...
— І ти вирішив поживитися на Україні? Взяти ясир?
— Не тільки ясир... Коні, худоба, вівці, одяг, гроші — все знадобиться! — В очах мурзи загорілися насмішкуваті іскринки.
— Ви чуєте, хлопці? — звернувся Палій до своїх товаришів.
— Але ж наш край став майже пусткою, мурзо! — вигукнув, виїжджаючи наперед. Арсен. — Ви всіх там винищили, все забрали! Чим же ще хочете поживитись?
На карому коні, в чорному жупані, сам схудлий, потемнілий, він зупинився на горбку, проти ясного синього неба.
Кучук прикипів поглядом до похмурого козака. Потім вигукнув здивовано:
— Чорний вершник?! І ти тут?
— Тут, мурзо, — спокійно відповів Арсен.
— Ох, чорт! Шкода, що не зустрілися ми в степу, а то б мої люди посікли тебе на шмаття!
— Я знаю це.
— І все ж ти посмів приїхати сюди?
— Як бачиш, мурзо.
— Ти й справді смілива людина, чорний вершнику... Недарма мої воїни наділили тебе надприродною силою. Але тримайся від них подалі: впізнають — башку знесуть!
— І все ж тобі доведеться на цей раз відкласти похід і повернутися додому, шановний мій родичу! — суворо сказав Палій.
— Чому?
— Ну, як же! Гості на поріг, а він з дому побіг?.. Так не годиться! Я прибув до тебе перший та, може, й останній раз. Хочу посидіти за гостинним столом, поговорити із сестрою та зятем. А це, наскільки я розумію, мій небіж? — він повернувся до Чори.— І з ним хотілося б познайомитися ближче... Те, що ми смертельні вороги, — всяк знає. А от що ми ж таки люди, а не пси, та ще й родичі — не всім відомо...
Кучук мовчав. Чора торкнув його за рукав.
— Тату, козак правду каже...
— Не козак, а дядько, — вставив Палій. — Адже моя сестра Варвара — твоя мати?
— Так.
— Ну, от бачиш! Дядько...
— Дядько, — повторив Чора і раптом почервонів, зустрівшись з батьковим поглядом.
Кучук закусив губу і щось думав. Видно було, що в його серці точилася боротьба. Він боровся сам із собою.
Похід на Україну почався. Зібрано чимале військо. Половина його вже переправилась через ріку. Не хотілося повертатися без здобичі. Та й що скажуть воїни? А яли агаси що скаже?
Однак і їхати не виходить...
Він зітхнув і промовив тихо до Чори:
— Накажи припинити переправу! Повертаємося назад. Додому.
— Приймай гостей,
Останні події
- 12.01.2025|20:21Філософські есе Олега Кришталя крізь призму відгуків
- 12.01.2025|08:23«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Красне письменство»
- 11.01.2025|21:35«Де моє хутро»: історія про силу прийняття вперше презентували у Львові
- 11.01.2025|09:00«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Софія»
- 10.01.2025|14:39У Луцьку відбудеться театралізоване дійство «вірші. хліб. вино»
- 10.01.2025|07:49«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Візитівка»
- 09.01.2025|07:59«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Обрії»
- 08.01.2025|08:18«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Минувшина»
- 07.01.2025|08:20«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Хрестоматія»
- 06.01.2025|23:16«Колір граната» повертається у кіно до Дня народження генія Параджанова