Завантажити

багатьох місцях. Але самого генерала не зачепила ні спагіївська шабля, ні яничарська куля.
Зовні він був спокійний. Пильно вдивлявся в лави турецьких аскерів, які грізними хвилями виринали з темряви й котилися до стін фортеці, на пожежі в Нижньому місті і на далекі вогники за Тясмином, у російському стані. Він був упевнений, що зуміє протриматися щонайменше тиждень, бо міцні мури надійно захищали від ворога, а в погребах було достатньо пороху, ядер і продовольства. Неглибокий, вирубаний у камені колодязь постачав на всю залогу фортеці смачну джерельну воду. Що ще потрібно для оборони?
Обабіч генерала, біля вузьких бійниць, пантрували за ворогом Кузьма Рожков, Звенигора, Роман Воїнов і Грива. Так вийшло, що вони, не змовляючись, без чийогось наказу стали в цей день особистими охоронцями генерала. Спочатку, боячись переслідування з боку людей Трауерніхта, трималися генерала Гордона, бо сподівалися на його захист, а потім, захоплені відвагою шотландця і відрізані в замку від своїх військ, вирішили до останнього бути з ним. Це було не легко: генерал мов навіжений носився по стінах і справді весь час був там, де найважче, його поява в самій гущі битви піднімала дух воїнів, поривала їх знову вперед, на ворога. Тонка блискуча шпага вражала яничарів, мов блискавка.
Четверо друзів не відходили від генерала, який нехтував небезпекою, і їхні шаблі не раз виручали його від вірної загибелі.
Турки не припиняли штурму фортеці ні на хвилину. Після взяття Нижнього міста вони підвезли всі наявні в них гармати на Чигиринську гору і звідти почали шалено обстрілювати південну вежу і головні замкові ворота. Фортеця відповідала не менш сильним вогнем. Така гарматна дуель тривала більше години. Від вибуху бомби в дворі замка загорілася стайня, — їдкий пороховий дим змішувався з густим димом пожежі і виїдав очі.
Під прикриттям гарматного вогню яничари підтягли до брами ще й стінобитну машину. Важкий, обкований залізом таран загупав у дубові ворота. Затріщало дерево, здригнулася висока надбрамна вежа.
Генерал Гордон ткнув униз шпагою.
— Стрільці, перебийте тих псів!
Гримнув залп із мушкетів і піщалей. Кілька аскерів біля стінобитної машини упали на землю. Інші вмить заховалися за товсті бруси чи порачкували до глибокого рову, яким було перекопано вузький перешийок між замком і полем.
Таран завмер. На стінах почулися радісні поклики.
— Га! Маєте, собаки!
— Скуштували коржів з маком!
— Може, ще хто хоче — налітайте!
Грива відірвав од теплого мушкета схудле, закопчене димом обличчя, хмуро глипнув налитими кров'ю очима на трупи яничарів. Зловтішна посмішка спотворила його запечені губи.
— Мало! Ой, мало! — прошепотів він, насипаючи з порохівниці пороху .в дуло мушкета.
Той пекельний вогонь, що загорівся в його серці на попелищах Канева, не вщухав ані на мить. Оксамитовий кисет із золою, де, напевне, як гадав він, були і перетлілі кісточки його дітей, нестерпним болем пік груди, кликав до помсти. За всі дні облоги Чигирина козак бачив немало ворожих смертей, але втіхи від того не мав.
— Ой, мало! — скреготів зубами у нестямі. Коли б він міг, то перебив би без жалю все вороже військо, хоча й відчував, що не вгасив би того полум'я, що палило його зсередини. Душевний біль і жадоба помсти були такі завеликі, що розпирали його, мов хміль — бочку.
В саму гущу бою кидався козак, шукаючи поживи для своєї шаблі. На весь свій велетенський зріст ішов насупроти ворогів, не думаючи, що якась гаряча куля прониже груди чи крива турецька шаблюка розкрає йому навпіл голову. А може, він і шукав для себе смерті-рятівниці?
Забивши в дуло мушкета тугий заряд. Грива припав до бійниці. Довго вибирав ціль і ще довше прицілювався. Нарешті, натиснув на курок. Серед гуркоту бою пострілу майже не чути було, але по тому, яка злобно-радісна посмішка засяяла на його змученому, закіптюженому обличчі, не важко було здогадатися, що під мурами фортеці ще на одного яничара стало менше.
— Іще один! — вигукнув Звенигора, бажаючи підбадьорити товариша і розвіяти його тяжкий настрій. Але той похмуро покрутив головою.
— Мало! Глянь — скільки їх пре сюди! З темряви степу випірнули нові лави яничарів. Вони йшли помалу, переобтяжені зброєю, штурмовими драбинами та в'язанками соломи і хворосту, які мали захищати їх від уруських куль. Протяжний грізний крик “алла” ширився, наростав, котився до фортеці, огортаючи її зі всіх боків. Підбадьорені допомогою, заворушилися і ті аскери біля стінобитної машини, що зосталися живі. Вони поволі виповзали зі своїх схованок і, понукувані злими окриками аги, бралися до тарана. Ось він гойднувся раз, удруге — і важкий удар струсонув браму.
Тим часом не переставали бити турецькі гармати. Ядра з тріском ударялися в кам'яні стіни фортеці, у вежі, у бійниці, в кам'яний зубчатий парапет і з хуркотом розсипалися на дрібні скалки.
Мов грім, вибухали круглі чавунні бомби, сіяли навколо себе смерть.

читати