Завантажити

одріжеш його погану голову і пошлеш у подарунок тестеві, сиріч ханові, якщо той дозволить візирові Мустафі вчинити насильство над князем Андрієм... Разом з ним посилаю ще двох захудалих мурз, — хай сам Саферелей відправить їх до хана негайно як посланців. Двох — для більшої певності...”
— А, от воно що! — вигукнув боярин і повернувся до гінця. — Спасибі тобі, козаче! Ти приносиш мені маленьку надію...
Він швидко підійшов до низькорослого Сафеірелея, якого поставили на коліна зі зв'язаними ззаду руками, промовив тихо, але суворо?
— Мурзо, хан Мюрад-Гірей вчинив необдумано, передавши мого сина князя Андрія туркам. Візир Мустафа погрожує йому смертю. Він сповістив мене, що обдере з голови живого князя Андрія шкіру, напхає її соломою і пришле мені в подарунок, якщо я сьогодні до півдня не здам Чигирина... Я захищатиму це місто, поки стане сил моїх! Отже, візир матиме привід виконати свою мерзенну погрозу... Але клянусь, я знайду засіб помститися ханові за мого єдиного сина! І першою жертвою цієї помсти будеш ти, мурзо! Я накажу тебе живого оббілувати — здерти з голови шкіру, теж напхати соломою і відіслати ханові... .
Саферелей зблід. У нього пересохло в роті. Він хрипко сказав:
— О аллах, врятуй князя Андріяі
— Ти допоможеш аллахові, мурзо.
— Я?
— Якщо хочеш носити голову на плечах, передай ханові через своїх одноплемінників, — Ромодановський кивнув головою в бік двох полонених мурз, що стояли осторонь, — щоб урятував князя Андрія! Інакше...
— Якші, якші30, —швидко залопотів Саферелей. —Я зроблю так, як наказує візир урусів... Але ж усе в руці аллаховій...
— Безумовно. І передусім твоє життя, мурзо.
Ромодановський відійшов, а Саферелей почав щось швидко пояснювати мурзам, і ті згідливе кивали головами.
— Якші, якші!
 
8
 
Засвіт ударивши по Чигирину, турецькі гармати весь день не припиняли обстрілу. Палаючі бомби та розжарені ядра, креслячи в затягнутому димом небі чорно-вогнисті сліди, з усіх кінців летіли на місто. Трощили поодинокі, уцілілі в попередніх штурмах будівлі, підпалювали все, що могло горіти.
Вибухи стрясали скремсану, обгорілу, просякнуту кров'ю землю, рвали її На шмаття. Дим, пилюка, гарячий присок здіймалися високо вгору, сповнюючи повітря гарячою задухою і смородом.
Замок відгукнувся з Кам'яної гори залпом сорока гармат, послав у поле смертоносні чавунні бомби і ядра. Гармаші, за наказом генерала Гордона, заклали в півтора раза більше пороху, ризикуючи бути розірваними разом з ними. Та гармати витримали. Зате в турецькому таборі спалахнули намети, здибилися, рвучи повіддя, осліплені жахом коні, страшно заревли верблюди, закричали поранені.
Дим чорно-бурою хмарою окутав Чигирин. Сонце прозирало крізь нього сердите, криваво-багряне.
Весь день турки не припиняли атак. Тисячі яничарів, спагіїв, татар, волохів, мунтян, арабів з криком, з перекошеними від люті і страху обличчями, розмахуючи шаблями, списами, знаменами, підтримувані завиванням зурн і гуркотом барабанів, ішли й ішли на приступ. Опівдні злетіла в повітря сторожова вежа Кримських воріт. Не виявлений завчасу підкоп спричинив страшні руйнування в стіні. Густі колони яничарів посунули туди.
Другий вибух потряс усе Нижнє місто. Розлетілася на порох частина стіни на східному, низинному березі Тясмину. В пролом, як весняна вода в прірву, хлинули чотири тисячі воїнів Каплан-паші. За ними вривалися все нові і нові турецькі загони.
Комендантський дім — колишній дорошенківський больверк — було розтрощено прямим попаданням бомб. Комендант, окольничий Ржевський, весь час був разом з стрільцями на стінах. Побачивши, як у пролом ринули турки, він, на чолі горстки воїнів, кинувся назустріч ворогам, щоб вибити їх у поле, але сили були занадто не рівні. Порубаний шаблями, окольничий Ржевський упав мертвий на гарячу, мов присок, землю.
З цього часу захисники Нижнього міста, не зумівши відкинути яничарів і забити проломи в стіні лантухами з землею, почали здавати ворогові одну вулицю за одною, Надвечір стало ясно: Чигирин не втримати... І тоді трапилося найстрашніше: рештки сердюцьких і стрілецьких полків покотилися до Калинового мосту, їх було небагато, та, зібрані в одному місці, вони ще могли б на деякий час зупинити ворога. Однак страх і відчай уже пойняли серця вояків. До того ж майже всі старшини, а серед них комендант Ржевський, полковники Рубан і Коровка, були або забиті, або поранені. Сотні людей, втративши віру в те, що Чигирин ще можна захищати, кинулися до мосту. За ними погналися яничари. Старий підгнилий міст не витримав величезної ваги, тисняви і нестримного бігу — з тріском розвалився, ховаючи під уламками у глибині Тясмину тих, хто був на ньому. Крик болю, жаху пролунав на передмо-сті! Люди плигали у річку і вплав намагалися досягти того берега. Одним це пощастило зробити, інші, зокрема поранені та ті, хто не вмів плавати, тонули на глибокій ямі. Та це жахливе видовище не

читати