Електронна бібліотека/Проза

напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Завантажити

болотистими берегами, і незчулися, як, пригріті сонечком, поснули.
Прокинулися від тупоту; грюкоту, брязкоту зброї та людського крику. Схопилися на ноги. Униз по галявині шалено мчали вершники. Їх було багато. І гнали вони коней так, ніби доганяли кого чи хтось за ними гнався.
Жданко притулився до Любави, затремтів усім своїм тільцем.
— Половці!
Любава обімліла теж. Але, придивившись пильніше, безсило схилилася плечем на сосну, полегшено зітхнула і залилася сльозами.
— Та це ж черлені щити! Русичі! Наші! Вона притиснула Жданка до грудей, поцілувала в змарнілі брудні щічки, в наповнені жахом хлоп'ячі оченята і не переставала повторювати:
— Це ж наші, Жданку! Наші!
Вона хотіла бігти до них, але не могла: ноги затремтіли, обважніли і мов приросли до землі. Хотіла крикнути, щоб зупинилися, щоб забрали їх з собою, але й крикнути не змогла: язик затерп, став чужий, а в усьому тілі розлилося якесь радісне безсилля.
— Наші...
Та чому вони так прудко мчать, так поспішають? Чому передні, діставшись болота, зупиняються і, повернувшись лицем до поля, звідки щойно прибігли, починають шикуватися в густі лави? Чому задні раптом проскочили мимо них, завернули праворуч і зникли за лісом, що даленіє на тому боці галявини?
Все це незрозуміле і дивно. Неясна тривога закрадається в серце, а глухий стугін, що докотився до її слуху, змусив оглянутися назад. О небо! О лихо! Звідти насувається, як несподівана грозова туча, половецька орда. Вже видно гостроверхі шапки кочовиків, мають жовті знамена із зображенням бичачих та собачих голів, небо пропорюють золоті гостряки бунчуків, на яких метляються довгі кінські хвости, а далеко позаду здіймається вгору сіра курява.
Половці! Як їх багато! Їх значно більше, ніж русичів, яких вони, видно, переслідують! Зараз тут, на широкій галяві, спалахне бій. Треба тікати! Залишатися тут небезпечно... Але вона чомусь стоїть, чогось жде, не може зрушити з місця. Врешті, зважившись на щось, оглядається і знаходить те, що їй потрібно, — старого, похилого, з трьома стовбурами дуба, здирається з хлоп'ям на нього і всідається у розлогу розкаряку.
Хай буде, що буде, а тікати вона вже не в змозі.
В ту ж мить мимо них пронеслася, прогрюкотіла орда. З криком, гиком, свистом, з високо піднятими шаблями половці з ходу вдарили на русичів і зчепилися з ними у смертельному рукопашному бою. Заіржали, здиблюючись, коні, загриміли об червоні щити русичів половецькі шаблі, заблискотіли важкі руські мечі, розтрощуючи деревині шоломи степовиків. Гул, тріск, ґвалт, крик здійнявся від зеленого берега до синього неба.
Половців було більше,і мчали вони згори вниз, до лугу. Тому й потиснули відразу русичів аж до болота. І ті, затято відбиваючись, прикриваючись щитами, поволі відступали все далі назад. Уже не один русич наклав головою, не один поранений випустив з рук меча і щита і, зігнувшись, зі всієї сили чіплявся за гриву чи за сідло, щоб не впасти на землю.
Любава з жахом шепоче: "Це кінець! їх усіх перерубають!"
Вона вже не думає про себе, про Жданка. Все єство її там, на широкому купинястому березі, де ллється кров, де з останніх сил тримається руське військо. Коли хтось падає чи опускає донизу червоного щита, вона скрикує і затуляє очі.
— Боже, боже! Що робиться! Серце її завмирає, сльози затуманюють зір. Вона з жахом жде невідворотного кінця.
Раптом Жданкові рученята обвили її шию.
— Тето Любаво! Глянь — і там черлені щити! Глянь! Та як багато! — задзвенів його голосочок.
Любава розплющила очі і крізь сльози, мов крізь туман, глянула в той бік, куди показувало хлоп'я. Із-за лісу, що зеленів по той бік галявини, виринали кінні лави русичів, завертали праворуч і щодуху мчали вниз, у тил половцям.
— Наші! Жданку, це наші! — скрикнула дівчина і в пориві радості міцно здушила малого в обіймах. — Ой, любий мій хлопчику, дорогесенький мій, тепер ми порятовані! Як же вони вчасно, любі наші! Як же вони зараз ударять по тих бузувірах! Бийте їх, бийте! Порятуйте і братів своїх, і нас нещасних! Порятуйте!
Пізніше, після бою, Любава дізнається, що на березі захищався з частиною свого полку молодий князь Олег Святославич. Він відтягнув на себе і затримав усю силу хана Чугая Кзича, давши можливість хитрому і досвідченому воєводі Тудору, що придумав цей хід, обійти лісок і вдарити на половців з тилу.
Та це буде пізніше, а зараз дівчина здригнулася від страшного крику, що злетів над ордою, — крику жаху і відчаю! Потрапивши в залізні лещата, між молот і ковадло, половці враз залементували, завертілися, завирували. Щойно відчуваючи себе переможцями, бо загнали урусів у саме болото, вони раптом усвідомили, що їх обхитрили, заманили в пастку, і ця пастка за ними вже закрилася. Тепер одна думка оволоділа ними — як урятуватися, як утекти звідси?
Здалеку для Любави бойовисько нагадувало бджолиний рій, що, вирвавшись із дупла, загув, заклубочився і поволі летів хтозна-куди. Все

Останні події

11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
11.03.2025|11:19
Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
11.03.2025|11:02
“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
10.03.2025|16:33
Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
07.03.2025|16:12
Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
05.03.2025|09:51
Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
02.03.2025|11:31
Я стану перед Богом в безмежній самоті…
01.03.2025|11:48
У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»
25.02.2025|10:53
Підліткам про фемінізм без стереотипів: «Видавництво Старого Лева» представляє книгу «Слово на літеру «Ф». Базова книжка про права жінок»
25.02.2025|10:48
Трилер про війну, еміграцію та фатальне знайомство: «Видавництво Старого Лева» представляє книгу «Називай мене Клас Баєр»


Партнери