Завантажити

застигло в проталині:
Білі тіні,
І намальовані на конях яблука.

* * *

Буває,
що підводить
і найдосконаліша техніка.
Одного разу,
уже звернувши
з нетоптаного Чумацького Шляху,
в напрямі
до околиць Галактики,
На периферії якої
і наша Сонячна система,
і, власне, вже наближаючись до Землі,
раптом
прилади показали,
що бортові системи
працюють ненормально.
Посадка
була екстренною
і не в призначеному районі.
Та все обійшлось благополучно.
М’яко,
Тільки налякав корів.
Та
коли я зіскочив на землю,
вони же мирно пощипували
травицю побіля стабілізаторів,
а одна навіть,
Червона, з рогами загнутими
терлась об ще не остигле
Оперіння.

Я побачив:
розлогу балку
з жовтуватим струмком,
бідненькі будівлі
колгоспних ферм
вдалині,
сільце збоку
(як потім дізнався з газет –
на тридцять три двори),
а до мене підійшов пастушок
як із портретів передвижників:
вигорілий чубчик,
благенька сорочка, а штани помочами.
Ноги в «курчатах».
Він ввічливо привітався
і відігнав корів од корабля,
а на Червону аж
замахнувся
палицею.
Потім сказав,
що коли я не дам
коровам шкодити,
він збігає за бригадиром,
дідом Степаном,
той
поїде на центральне
дворище,
а звідти подзвонять
у район,
а районне начальство
вже скаже,
що робити
з ракетою і мною –
інакше мені довго
доведеться морочитись,
оскільки люди зараз
на скиртуванні
і сюди не прибіжать.

Знаєш, тезко,
сказав я йому,
моє начальство
вже знає все.
І не треба
турбувати діда Степана,
у нього клопотів досить,
навіть з тією ж
таблицею множення.
Давай відпочинемо краще.
І ми
присіли на траву
в тіні стабілізатора.
Він витягнув
зелену півлітру
з молоком,
двоє яєць,
сіль і хліб,
і цукор,
зав’язаний у вузляк.
А я пригостив його
Їжею з тюбиків,
якими він
безмежно захопився
і сказав,
що ось настане осінь,
він допоможе матері
трусити буряки,
а мати йому дасть десятку
(на старі гроші),
і якби в магазині
трапились такі тюбики,
він би всю її розтратив,
але в магазині
тільки й можна купить
пряників.
Такий це був хороший хлопчина.
Ось v дядька Сашка,
говорив він,
трактор «Універсал» теж вередливий.
Стане посеред поля –
і не заводиться.
Тоді дядько Сашко
буцне його чоботом
і спить півгодини в борозні.
А потім –
крутоне ручку –
і «Універсал» гирчить.
Вередливий такий.

Так що й з моїм кораблем,
може, що подібне сталося,
і дійсно,
коли я, буцнувавши зопалу ботинком
по кораблю,
запустив двигун,
вся апаратура запрацювала,
як час.
І я, звичайно, злетів
без сторонньої допомоги,
взяв курс на космодром.
А на гачку в авосьці
поколихувалася
зеленувата пляшка з джерельною водою,
хліб і сіль, –
на випадок,
коди корабель
знову зіб’ється
з ритму.

* * *

Ой, ти, коте, сірий,
Та вимети сіни.
Ой, вимету, та не я
Хай вимете котеня.
Котеня не хоче...
Лапками тріпоче...

* * *

Сонечко ручками, ручками
Травку за вуха, за вуха
Та вгору, та вгору, та вгору.
Сонечко ніжками, ніжками
Травку під боки, під боки,
Щоб травка дощу не боялась
грибного
грибного
грибного
грибного
ГРИБНОГО.

* * *

Не спиняйся, шукай,
Просто так не здайся.
Перша скрипка – то ти сам,
Що бажаєш – друга.
За єдину зустріч ту
За усе воздасться.

* * *

Оточу як заставу
Я тебе,
як оту
Неприступну –
і стану,
Пальців рук не сплету.
Тільки в думці: атака,
Запалю і прорвусь...
Набігали отак-от
І татари на Русь.
І застава безстрашно
Під слідами потоне.
В дисках-блисках ромашок
Відбіліли патрони.

* * *

... І раптом стала Земля прозора, –
Такою великою кулею з скла. –
І все відкрилося нашому зору,
Варто погляд лише послать.
Виявляється, небо вгорі-під нами,
Під нами і зорі, роси рясні,
І світ – антисвіт догори ногами,
Бо ми льодинками проросли
На тілі планети.. й даємося диву:
Чом не зірвалися і не пропали?..
Тож люди за дивом уже не ходили,
А до прозорої кулі припали.
Бо виявляється, скрізь катастрофи:
Авто угору колесами мчать.
Бо поетичні – подумаєте! – строфи
Лиш навпаки не мовчать.
Бо, виявляться, видохла риба
І животами до нас витає
І що та птиця – химерний Либідь,
Що так літає, як і літала...
Бо, виявляється, з нас ростуть зерна, –
І до Бога іти все одно.
Пляшка не горлом до нас повернена,
А ви – подумайте! – дном.
І не рятують дівчат навіть міді
З довершеністю їхньою й вадами.
Ще один виняток із правила: міни
Падають, як і падали.

Так то планета – відкрила секрети наскрізні,
І люди припали до кулі дивитись в очах до різі,
І тільки я, що той бог поганий
Землю крутив обома ногами.

читати