Завантажити

Роман-епопея

Том перший

Книга перша

Усі щасливі народи схожі один на одного, а всі нещасливі – нещасні кожен по-своєму. Україні пощастило завдяки неуважливості, забудькуватості – прикмети генія! – Петра І – (псевдо – Великий). Утопив коня в грязюці – тут же й місто Конотоп, випустив підзорну трубу у воду – і потекла ріка Ворскла, забув під віковим дубом сумку – і вродилися Суми, на крутих наддніпрянських пагорбах загубив царственного кия Івашки Грозного – маємо Київ. І так далі. Для загального добра нічого не шкода. Імператор ладен був і спіднє десь посіяти, але вчасно схаменувся: місцина та могла назватися надто немилозвучно.
А тоді вже ми почали з того всього виходити. З суми, тюрми, багна, з-під кия і т.д. Дехто сподобився вискочити з гоголівської шинелі, комусь дісталася «діжурка» Гр. Тютюнника, більшості ж – недоношена до нитки материна куфайка. Маршал Жуков вийшов не з салону м-м Шерер, а з народу.
Книга друга
Маршал Жуков дуже любив своїх бойових друзів, із якими переміг у громадянській. Було багато втрат. Але на війні як на війні. Трагічніше, коли побратимів-маршалів розстрілюють свої у мирний час. Тут жодна логіка безсила, і нічим не допоможеш. Та це ще більше загартувало залізний характер полководця. І саме вчасно – перед великою Війною.

Том другий

Книга перша

Маршал Жуков був абсолютно переконаний, що ворога треба бити тільки на його власній території. І був великий план. Як це зробити. Та знайшовся негідник, котрий, хоч із деяким запізненням (Віктор Суворов-Різун), попередив Гітлера.
... У першій половині року того пріснопам’ятного сорок першого довго трималася в небесах комета Молотова-Ріббентропа, червона, аж коричнева, віщуючи біди і нещастя.
Книга друга
Отож довелося воювати на своїй території. Але Маршал Жуков не боявся Сталіна. Пару місяців поспіль він уперто втовкмачував Верховному, що навіть командир дивізії, не те що армії, має право без згоди Ставки залишати або брати, виходячи з тактичних міркувань, якийсь хутірець, не викривляючи загальної стратегічної лінії.
Том третій
Книга перша
Здавати чи обороняти Москву?! Ось так руба постало питання. Історичний досвід підказував, що столицею заради державних інтересів треба поступитися. Поляки брали Москву, Наполеон брав, – і це для них кінчалося плачевно.
Але Маршал Жуков, на відміну од Кутузова, мав двоє очей. І він побачив:
а) Гітлер далеко не Наполеон;
б) Москва потужно одяглася в камінь і горіти нічому.
Можна, звичайно, запалити дерев’яну Мар’їну Рощу, де купчаться переважно бандити і хулігани. Але ж вони, хоч люди і схиблені, та класово не чужі. І Москва вперше вистояла.

Книга друга

Великі надії покладав Адольф на добре укріплений правий берег Дніпра. Та Маршал Жуков із товаришами по зброї знайшли неординарний хід. На ділянці від Лютежа до Миколаєва вони кинули в бій дивізії необмундированих: дядьків, яких після розгрому Південно-Західного фронту в 41-му було чималенько в селах, дітлахів, які за роки окупації встигли трохи підрости. Зброї в них не було (навіщо вона ненавченим?), плавзасобів – також (уміння плавати – справа суто індивідуальна), але в осінню воду вони полізли відважно.
Доки ошелешені німці дивувалися з того всього, пострілюючи, наші основні сили захопили потрібні плацдарми на правому березі.
Цей неабиякий досвід міг знадобитися й союзникам, котрі ніяк не могли висадитись у Нормандії. Ейзенхауер тільки те й робив, що бідкався: усе узбережжя встелене мінами. На що Маршал Жуков резонно зауважив: а ви пошліть попереду пару дивізій штрафників.
Та у хвалькуватих союзників не те що пари дивізій – взводу штрафників не було! Загалом же з водою в Маршала Жукова пов’язані й трагічні спогади. Якось він заскочив на переправу, де коїлося безладдя. Маршал Жуков рішуче вихопив пістолета і застрелив офіцера, який щось там хотів відрапортувати. За хвилину з’ясувалося, що то зовсім не комендант переправи, а простий піхотний капітан, який опинився не в тому місці і не в той час. (Див.: «Час і простір» у зб. «Теорія радянського літературознавства» еtс).

Том четвертий

Книга перша

Як людина свого часу, Маршал Жуков брав активну участь у соціалістичному змаганні. Так, він зробив усе можливе і неможливе, аби першим доскочити Берліна. Геніально просто він поміняв напрями ударів армій і фронтів. Продажні буржуазні історики говорили, що столицю рейху можна було б і не штурмувати – за два тижні вона б однаково здалася. Та солдати, котрим дуже хотілося додому, не послухали командирів і пішли в бій. Триста тисяч загиблих під Берліном і на його вулицях – ніщо, порівняно з виграшем у часі.
Зате скапітульований Берлін тут же отримав кілька вагонів добірної кави. Бо Маршал Жуков був і великим інтернаціоналістом. Ось і український народ мав переселитися на неозорі простори Сибіру – аби людям ніщо не нагадувало воєнного лихоліття і не травмувало їхніх душ. Уже Маршал Жуков (разом із Берією) і наказа відповідного підписали. Та, на жаль, розорена війною країна не могла

читати