Електронна бібліотека/Проза

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити

…Дошкуляли зухвалі пориви вітру, раз по раз вдаряючи у віконну шибу. Подеколи, настирливість їхня зростала й видавалось, що скло не витримає нагальної навали. Проте, зістарені масивні дубові рами залишалися незворушні. Вони трималися й тримали.

Раптом хлюпнуло рясним одчайдушним дощем. Однак,– не надовго. Жорсткий нетерпеливий вітровій розсіяв довкіл якусь тьмяну, сіру, мокру порошу. Мимохіть запанували сюрреалістичні настрої, в ще донедавна звичному, крайобразку за вікном робітні Художника. Знелюднено. Відчужено. Незатишно.

…Знову ці задавнені сновидіння: неспокійно прямував безконечно довгими коридорами з, незрозумілим чином підсвіченою, підлогою-шахівницею. (Дивилась на нього кінематографічна напівоголена Блондинка крізь правильну пройму-рамку бокових дверей. Встигла босоніж вийти за ним, але не покликала. Не наздогнала. Поспіхом розтанула у лабіринтах.

Невиразні прозорі Сферичні Сутності заступали дорогу. Однак, згодом розчинялися, характерно потріскуючи при його зближенні.

Навперейми кидалися Покручі в білосніжних одностроях. По-діточому дзвінко лунали їхні голоси. Крутелики ще якийсь час волочилися обіч шляху… Далі зникали, доконче нерозпізнані. Забуті).

…У кінці лабіринту холодно світився чотирикутник виходу, поштрихований дощем. Зі вловлюваним відчаєм самотності та ностальгії. Але ж,– вихід!?.

 

Тихо – поза простором сновидінь. Блукалець-листок припав до віконної шибки. Приглядаюсь: форма чудернацького геральдичного знаку чи екслібриса з пошматованою асиметричною композицією. Ось і ще один кленовий листок ліг на оцинковане підвіконня важким відбитком тіні зраненого птаха. Третій вигадливо викручував спіралі гелікоптером з майбутнього, що незрозумілим чином вже промайнуло. Хіба?..

…Зі скла рами – двійко очей. Очі виповнили простір. Уже злива. Наростаюча ваговитість дощу. Зіниці графічно увиразнилися. За вікном мансарди несподівано потемніло. І відчуття таке, наче підгледів шматок прихованої реальності.

Уздовж брунатної чавунної огорожі, якоюсь вигадливою траєкторією пролетіла розпростерта газета. Зненацька шугнула різко догори, наче втягнута в аеродинамічну трубу – нове русло простору. І зникла. Зовсім біла площина висвітліла праворуч від горішньої брами Стрийського парку, залюбки сформована Кимось. „Таки – несамочинно…” – Подумалось мені.

Дерева чомусь віддавали синім, як у живописі Вінсента Вангога. Мерщій самофіксуються. Незвично. Дерева.

Крутий, подекуди замохнявілий, дах кам’яниці навпроти виокремився з несподівано кінематографічною точністю, химеріями кольору заіржавілого металевого листа. Несподівані візерунки-плями довершували композиційно один одного: бульбашкове латаття; задимлені безлюдні долини; вивільнені блукаючі потоки безпритульних енергій; папороттєподібні зарості далеких місцин із звіриною з вибалушеними очиськами та веселковою шкірою. Ось вам і застигла форма покрівлі. А насправді вона самовиповнювалась оновлено-іншим змістом. Колористично-метафоричне письмо, перенесене цілком у королівство кольору.

 

Три поглинаючо чорно-мокрі Круки. Застигло-набундючені під закіптюженим димарем. Така собі, промовляюча картина Художника. Птахи, вочевидь, ризикують поступово розчинитися на цьому моторошному тьмяніючому тлі. Неспокійно вовтузяться, переступаючи з ноги на ногу. Ніби випробовують своє місце: оте, що дозволить їм самим поглинути чорну-чорноту з довкілля. І стати ще чорнішими.

– Нам не до вподоби – не до вподоби (перебираючи лапками) випадкові метаморфози. Так і повністю зникнути можна. Нізáщо не покладатимемось на волю випадку.

І далі крукувала-крокувала їхня бентежна думка:

– Дикі вигадки: опускатись до якоїсь банальної колористики. Подумати лишень – пістряві Круки! …Якісь недолугі папуги, чи що? Нізáщо!

…Художник. Очі. Рами вікон і картин. Штрихи. Гравюра. Колір. Живопис.

– Ти не зникнеш, бездоганний Круче. Твоя знакована сила на цьому даху Королівської кам’яниці Левового міста лише зростатиме. І коли минеться злива і все висохне на цьому мальовничому даху,ти залишишся єдиним і незмінним живим акцентом. І так – до наступної зливи. Лишень не метушися та дочекайся своєї первісної миті.

 

Три чорно-мокрі Круки застигли під закіптюженим димарем. Вичікують.

 

Хтось, цибатий та мокрий, сидить, звісивши ноги в довгих рибальських чоботях, на самому краєчку даху. Навіть крислатий чорний капелюх, не захищає його від безконечного рясного дощу. Що ж, життя – це завжди ризик, навіть якщо не думати про це. Довготелесий ретельно, нитка за ниткою, сотає лінії дощу. Мабуть, має потребу в добротному матеріалі. Мовчки сидить собі і без нарікань робить свою справу. Це для нього зараз найважливіше – видобувати нитки дощу. І не заглядати у прірву...

Унизу, в колодязі занімілого забрьоханого дворика, на здощавілому сріблястому дереві (розірвані, неправильні лінії, зникаючі обсяги, зморені переміни, вистояна самотність) сидить, згорнувшись у клубок, місцевий Ґазда-Котище. Мокне?.. Можливо, так. Або – ні!.. Хто його знає?!. Ці розмірковування вже – поза межами дощу, поза вигомонілим глибоким подвір’ям. Напевне, саме зараз, і поза мною. Хоча й письменницьке перо сприймаю, як метафізичну стрілу… Одначе…

Знову, очі у шибці вікна. Художника. Мої очі. Чиїсь очі? (Дзеркало душі. Отак просто. А душа – чиє дзеркало?.. Ото ж бо!..).

…Завше бути трохи нещасним. Культивувати власні негаразди, аби споглядати. Дошкуляє їхня присутність?Муляє, насправді, відсутність! І оцей проміжок між ними нестерпний ще більше. Тоді – наодинці з іншими. А „інші” – це страшно...

 

Робітню виповнюють щільні потоки світла. Здається, дощ вщух. Малярство Художника перемагає. А той, хто переміг себе, за східною мудрістю, – наймогутніший воїн.

Поодинокі краплини ще важко падають на ребристе металеве підвіконня. Згодом паузи між ударами довшають. Щось віддаляється, полишивши цей простір,…лоскоче очікування виструнченої лінії тиші.

Голоси із сусідського відчиненого вікна. Чоловічий: „Ти гадаєш, усе минуло? Показувало на велику бурю. А, втім?..” Жіночий: „А даремно. Так давно не відчувала бурі. Дуже давно…” – Зітхає.

 

Круків на даху вже не було. А, можливо, ще… не було.

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери