Завантажити

«Белая армия, чёрный барон,

Снова готовят нам царский трон,

Но от тайги до британских морей

Красная Армия всех сильней.

Так пусть же Красная сжимает властно

Свой штык мозолистой рукой,

И все должны мы неудержимо

Идти в последний смертный бой».

«Белая армия, чёрный барон»

С.Хричову

Патріарх каже:

«Україна – це як Польща,

Така ж центральноєвропейська країна,

Посткомуністична,

Постсоціалістична,

Постколоніальна,

З усіма пострадянськими комплексами».

Хоча радянської Польщі

І не було ніколи

Насправді:

Міхал Тухачовскі завтикав її завойувати,

Взяти Варшаву,

Занести полум’я Революції далі,

За Віслу,

За Одер,

За Райн.

За Леніна!

За Революцію!

За Свободу!

Польща могла би бути іншою:

Червоною,

Робітничою,

Радянською республікою Польща,

Фелікс Дзержинський {я}

Міг би

Її очолити.

Двоє Залізних {Дзержинський і Сталін}

Рулили б

Європою

Раз і назавжди. {ставлю залізну крапку, переходжу до Патріарха}

Щось в його реченні

Зайве.

Навіщо це «як»?

Воно вселяє зневіру,

Воно занадто нечітке.

А нафіґа ця нечіткість?

Ця хуйова багатовекторність

І ґеополітична невизначеність?

Що не кажіть,

«Як» в цьому реченні зайве.

Давайте візьмемо його в дужки,

Бажано, у фіґурні.

{вось так}

Але і вони також

Зайві,

Погодьтесь.

Знову невизначеність,

Лише цього разу прихована.

Суцільний обман,

Введення пролетар’яту в оману!

Зрештою,

Те, що в дужках,

Можна прибрати

Сміливо,

Ми ж невпевнені,

Якщо цнотливо ховаємо

Щось у дужки.

{та ще й у фіґурні}

«Україна – це Польща,

Така ж центральноєвропейська країна,

Посткомуністична,

Постсоціалістична,

Постколоніальна» – звучить Патріарх.

{хоча радянською вона й не була ніколи насправді}

Жодної особливості,

Лише спільна,

Центр-Еуропейська доля

{не плутати з Фіно-Угорщиною!}

Коротше,

Потяг-76

Вже проїхав

Варшаву,

І Прагу,

Приїхав у Відень.

{щоб перейменувати там

Львів у Лемберґ,

І відродити

Матінку-Австрію знову

На карті Європи

XIX ст.}

читати