Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

копалиця. Це від буряків. Потім гнали пастушки отари корів. Зводилась курява, мичали корови, чулись вигуки.
Володько йде швидко. До темноти хотів би дійти додому. Біля монастиря не звернув наліво від «Яна» вниз, а пішов просто до приходської церкви. Мав намір поглянути ще раз на стару церкву, а, як відчинена, то й зайти до неї.
Але так не сталося. Коли виходив знизу глибокою дорогою від земської народної школи з наміром повернути вправо до приходської церкви, він зненацька почув за собою:
— Гальо!
Несподіваний, але знайомий оклик, мав нагоду не раз щось подібне чути в минулому, неприємне відчуття поняло його, він миттю оглянувся. Знизу, від монастиря, з рушницями за плечима, йшло за ним двоє поліцаїв. Володько зупинився і одразу сягнув рукою до кишені за документом. Поліцаї повільно, мовчазно підійшли, Володько так само мовчазно подав їм свою стару, витерту особисту виказку. Вони оглянули його документ, після його самого, і один з них буркнув:
— Сконд єстесьцє?
Володько відповів.
— Цо ту робіцє?
Володько відповів.
— Для чего иє замєльдовани у солтиса? — І, не чекаючи відповіді, поліцай відкрив свою шкіряну торбину, вийняв чорну записну книжечку і чорнильний олівець. Володько намагався щось вияснити, але поліцай холодним, методичним тоном питав його ім'я, його прізвище, його місце народження, його заняття... Все це заносилось до чорної книжечки і після цього її було заховано назад до шкіряної торби, але вже не одну, а разом з Володьковою виказкою. І одночасно Володько довідується, що може дістати назад свій документ аж завтра і то лиш у коменданта поліції в Мізочі. І не сказавши більше нічого, поліцаї байдуже відійшли.
Володько залишився на місці і був, здавалось, вдарений громом. І то з ясного неба. Йти аж до Мізоча, вісім кілометрів зайвої дороги, і невідомо, що його там чекає. Гостре, отруйне почуття заповняло душу, серце й мозок. Мав такий пречудовий, чистий настрій, і все це так нагло, безоглядно змінилося.
Вертався до дядька на Запорожжя злий, пригноблений, вибитий з колії. Розповів дядькові про свою біду.
— Так то воно тепер у нас скрізь. За поріг, різун його матері, бійся вийти,— казав своєю чіткою мовою дядько Єлисей і з серцем сплюнув.
Приїхав з млина Василь, насходились сусіди. Ця вістка всіх ранила, всі гостро реагували, а найбільше старий Трихон, який «тих ляхів не міг переварити».
— Чортова голота! Що я — злодій? Бандит? Не на своїй землі живу? Не свій хліб їм? Забрались на чуже і не дають тобі кроку ступити... Одного разу ми їм ще покажемо, де ті раки зимують.
Виникла жвава розмова, згадав хтось і царя, хтось знов натякнув про Україну. За царя, мовляв, на цілу волость було два стражники, а тепер он де не ступиш... На собаку кинеш, а на поліцая потрапиш...
Володько, що прислухався до розмови, додав до цього:
— Воно так то так... Але за царя нас не боялись, а тепер... Дядькам ця думка подобалась, їх настрій одразу змінився, почали сміятися... Говорили про все і довго і розійшлися ген біля півночі.
А другого дня Володько вставав рано, але Василь ще раніше, бо на подвір'ї вже стояв високо вимощений, готовий до виїзду віз. Запрягти лиш коні і їхати. Вони мали разом їхати до Тилявки, але тепер Володькові треба йти до Мізоча за тим чортовим пашпортом. Це їх обох лютить, але нема ради. Вони проїхали разом лишень «до Черешеськи» і тут розлучились. Василь позичив Володькові на потяг грошей, бо може прийдеться вертатися тому залізницею через Крем'янець, а сам поїхав далі на Мости. Володько пішов пішки через Осовець в напрямку Мізоча.
Ранок барвистий, свіжий, радісний... Лишень думи тяжкі і гнітючі. Знав ці стежки і ці дороги з раннього дитинства і не міг згодитися, що якась чужа сила має вносити сюди це пониження і цю зневагу.
До всього не застав коменданта в уряді, довго на нього чекав, настрій мав препоганий. Нарешті з'явився і той комендант. Володька покликали до головної канцелярії. Комендант сидів за великим столом, перед ним лежав потріпаний Володьків документ. Він мав сердитий, ворожий вигляд, ставив знов ті самі питання: а хто, а звідки, а чого сюди прибув. Володько намагався все це вияснити, і нарешті комендант заявив, що той документ тепер вже не важний, що він відсилає його до староства в Крем'янці, куди Володько має звернутися за новим пашпортом. Тим часом Володько не має що тут робити, а тому хай негайно вертається назад до свого села. Чи він зрозумів? Негайно! Інакше може бути погано.
О, так... Він це зрозумів, І йому це дуже і дуже не імпонує. Розуміє, що справа тут далеко не в документах, а в чомусь зовсім іншому, і що вона ускладнюється та набирає загрозливого вигляду.
Володько, вже без ніякого документу, залишає поліційний уряд і одразу бере напрям, спочатку пішки вісім кілометрів до станції Озерани, а вже звідтіль потягом до Крем'янця. Була година пів на дванадцяту, а о першій відходить його потяг. Чи він встигне його піймати? А тому

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери