Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

десятин на душу.
Мов буревій летять домагання з душі мужика. Встав, оглянувся, направо й наліво підозріло зирнув: можна! Так. «Слабода»! Скрізь «слабода». Ось ліси віковічні якоїсь княгині, що живе десь у Парижі. Он сіножаті, поля, двір. Підходь сміло, закладай пилку під товстючу сосну, вали її і при до себе.
Маленький чоловічок з «раскосимі очамі» осідлав імперію, пхнув на неї всі підземні сили. Розгойдався мужик, запінився люттю робітник. Солдат повертає цівку рушниці, гарматне гирло в обличчя «родіни». Зіркаті очі, засмальцьовані тупі носи. Стискаються кулаки і кривляться, в лють покусані, сині уста.
А в Києві «дєд Чорномор» зручною рукою кермує нервовою сектою «щирих». Грибами ростуть вони у спілки, союзи, комітети, ради. Зібрання, засідання, палкі слова, патлаті голови, звіти, привіти.
І поплили на села перші «оголошення». Ось і в Дермані на брамах приходської церкви, на липах коло Яна з'явились вони на барвистому папері й «мовою» промовили:
— Українці! Увага!
— Хто такі українці? Звідки вони взялися? Далой! Чотири роки з одного «котелка» їли і тепер відділяться. Нє желаєм! Сукини сини, під мужика підшиваються!
— Правильно! Далой!
Володько ходить до школа в товаристві Климового Петра. Обидва однолітки, сусіди, ще малими дітьми разом бавилися»
Володькові кепсько. З дому ніяких вісток, а тут сталася прикрість. Нема білизни, розлітаються чоботи. Дядина вже нарікати пробує.
У саму прикру годину; коли берегами, кудою треба ходити до школи, вода, мокрий сніг, Володькові чоботя «зовсім добрі», перешиті з Василевих, ганебно зраджують свого володаря
Ось квапляться хлопці до школи. Володько навмисне підкульгує на праву ногу, бо відчуває, що підстава зовсім від мовляється надалі триматися свого законного місця.
Гарна це година. Володько любив, коли олов'яне небо заложить ціле склепіння, з якого виринають і легко спливають донизу лапаті рушинки. Вільхи стоять непорушне, мов птахи, що наслухують якусь небезпеку. На землі росте білий киліім, що ліг геть скрізь — море не море, гора не гора. Он там килим промок, і видається, ніби там розлив хто рідкого олова. Там он зовсім чисто і м'яко. Зайдіть от собі і сядьте отам під вільхою на кіпчику. Сядьте, посидьте, послухайте, як тихо торкаються сніжинки сніжинок...
Але Володько з Петром не мають на це зовсім часу. Вони ж квапляться. Западенні перелази... Скачи по них, мов скажений собака.
— Стій,— і Володько лайнувся. Клята підошва, брудна і мерзенна, з погнилими дерев'яними штифтами таки відлетіла. Он лежить, чортова паскуда, і кпиться з Володька. Червоні пальці ноги й собі вигулькнули з розквашеної онучі. Ага. Он якраз верба і під нею зовсім добре можна собі присісти. Володько й сам бачить те місце. Йде, сідає, стягає чобіт, розмотує онучу. Нічого не лишається іншого, як видерти з онучі страпка та добре загнуздати чобота. Що ж іншого робити? Петро не хоче чекати. Але скорше. Чорт зна, які погані чоботи носить той Володько. Через них приходиться спізнитися до школи.
І спізнилися. Учитель уже в класі. Он сидить за катедрою. Розстелив свій журнал і перекликає учнів.
— Ааа, моє поважання, панове спізняйки! Ну, ну. Почекайте сідати. Постійте собі он там.
Хлопці стоять, усміхаються. Володьків чобіт бажав би десь провалитися краще крізь землю, ніж тут на очах усього класу стирчати.
— Ну, на місце,— сказав учитель. Гаразд. Хлопці з приємністю сідають на свої місця. Після лекцій співанка. Семінарія готує виставу «Наталку Полтавку». Зразкова школа бере також участь. Карпо Пилипович утворив хор і думає виступати також. Володько всіми силами намагався попасти в хор і попав. Ось він уже в хорі, співає зовсім молодечим тенорком. Сьогодні він все ховається за спини своїх товаришів.
— Довбенко. Стань спереду!
Гаразд. Довбенко стане, хоч це йому зовсім мало спричиняє приємності. Клятущий, щоби він згорів, чобіт увесь час розповзається, не дивлячись на ніякі спини. Стоїть Довбенко і співає: «Стоїть гора високая». Сумний і одночасно веселий мотив. Гора, гай. Річка сріблиста і верби напевно такі, як там у Лебедщині, що позвішували довге віття до самої води. «До тебе, люба річенько, ще вернеться весна. А молодість не вернеться»... Так. Неухильна правда. Радісно і приємно бути молодим, здоровим. Що значить яка-небудь маленька прикрість,— коли роздумати як слід, то це щось зовсім непомітне. Гурток співаків, дзвінкі, сильні голоси, і між ними Володько зі своїм також дзвінким голосом. І радісно йому так жити з малими прикростями і з великими приємностями.
Дома того самого дня Володькова прикрість щасливо кінчається. Дядько сам оглянув чобіт.
— Ого... Арди ма, хіджі ма... Він, видно, хоче кепести чікірган. Майн лібер Гот. Нема іншої ради, як викинути його на вишки, і хай там спочиває. А знав ти коли, як граф Румянцев там сражався, князь Потьомкин там разив?.. Нічого, Владимир Матвійович. Ми тобі зараз чобіток анті-пікіс

Останні події

13.07.2025|09:20
У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери