Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

її, не забуде, бо не може. Приємно і радісно буде згадати той весняний день, коли сонце жахкотіло, коли обидві черешні, що коло школи, обліпилися білим цвітом. Приємно і ще раз приємно.
До іспиту готовиться їх троє: Володько, Юдків Мошко й Антін Трохимів. Ці дійшли «до кінця». Решта розсипалася, хто куди, бо «нащо їм той ікзамен». Вони на попів не будуть вчитися, а мужикові й так вистачить.
Володько, Мошко й Антін — приятелі. Найстарший Антін, наймолодший Володько. За першенство змагаються: Володько і Мошко. Перший бере «Законом Божим» і «руским язиком», другий «аритметикою», хоча і Володько не відставав у арифметиці. Антін клегає позаду, хоча три роки гризе ту нещасну третю групу. Вчить їх добренька матушка. Готує їх до іспиту і тремтить за них. Деякі вірші, як «Смерть Сусанина», «Слався, слався» викинули з читанок і з приємністю забули. Лишилося досить і без того.
Цього ранку сонце у змові з цвітучими черешнями. Свіжо, чисто, радісно. Хлопці не можуть всидіти в класі. Винесли лавиці на подвір'я під черешні — сидять, «зубрять» завдання та очікують на матушку-вчительку.
Але вона сьогодні ие прийде. Ні. Ще раненько виїхала високо вимощеним возом до Крем'янця. Натомість прийде її син, студент-панич. Приходила німа служниця і сповістила це своїм бебеканням та рухами рук. Ледь зрозуміли її.
Так. Він он уже йде вузькою стежкою через город. Ще здалека всміхається до хлопців, ніби приятель, і несе під пахвою кілька книжечок.
Прийшов. Хлопці встали, як звичайно.
— Добрий день! — сказав він по-простому і всміхається. На ньому студентський одяг. Кажуть, він десь у Києві чи в Одесі у високих школах обертається. Високий, блідий. На скронях темно-каштановий пушок. Говорить по-простому, так, як у всіх людей дома розмовляють, скажемо, тато чи мама, чи сама найпростіша жінка. На всіх «викає»...
— Ваше прізвище як? Ага. Добре. Сідайте. А ви Гольденберг? Знаю, знаю.
Це до Мошка на ви. Чого доброго, коли б тут був Хведот, він би й до нього викав. Володько і всі хлопці бачать, що ця людина побувала в світі і то не близькому.
— Ну от і гаразд,— (останнє слово для Володька новинка) каже панич.— Ви, значить, Михальчук, ви Довбенко, а ви Гольденберг. А знаєте ви, Гольденберг, що значить ваше прізвище?
— Ну, почему ні. Золота гора, господін панич,— відповідає Мошко.— Гольд значить золото. Берг — гора,— додає для більшої ясності.
Панич сміється, Володько також всміхається. Небо і цвітуча черешня дивляться на них ясними очима. Подихає вітерець. Кілька наївних білих пелюсточків зривається десь там і сиплеться просто на лавицю, на голови й куди попало. Але ніхто їм не перешкоджає.
Панич заявляє, що він сьогодні не буде питати хлоиців. Він краще їм щось прочитає. Ось у нього невеличка книжечка. Це «Малий Кобзар». А написав його Тарас Шевченко. Чи знають вони, хто такий Тарас Шевченко? Ні. Ну, то він розповість їм про нього.
Хлопці слухають: Моринці, ягнята, пан. Викуп з неволі. Цар. Кара. Не життя, а казка. Володько слухає так само уважно, як колись у млині на Лебедщині дядьків-завізників.
«І він умер. Ще перед смертю написав він своїм приятелям такий заповіт: «Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій. Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий. Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте».
І приятелі сповнили заповіт Шевченка. Викопали його домовину, що була похована на кладовиську в Петербурзі, та неревезли її в Україну. Тут поховали його над самим Дніпром на високій горі, яку здалека видно навкруги. І на могилі його поставили великий білий хрест. Під тим хрестом, на горі, над Дніпром-рікою лежить він, наш великий кобзар, наш співець слави колишнього, теперішнього і будучого»,— закінчив панич.
Хвилина глибокої тиші. Обличчя хлопців поважні, непорушні. Ні небо, ні цвітучі черешні не рушать їх захоплення. Володькові очі вже давно бачать і степ, і гору високу, і ревучий Дніпро. А над усім білий, мов зі срібла, хрест, що береже вічний спокій незнаного, чудесного Шевченка.
Далі панич читає ще кілька Шевченкових пісень.
 
Якби мені черевики,
То пішла б я на музики,
горенько моє...
Черевиків немає,
А музика грає, грає,
жалю завдає...
 
Чоловічки Володькових очей зовсім змаліли. Але в них уже виник образ. Близький, зрозумілий, рідний.
 
Ой, піду я боса полем,
Пошукаю свою долю,
доленько моя...
 
І як вій це знає? Хто ж ти, Шевченко? Як знаєш ти це? Хіба Володько не раз ходив босий полем, а Шевченко і про це не забув. Знайшов прості, теплі слова, вложив до них частину своєї душі і дав образ.

Останні події

13.07.2025|09:20
У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери