
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
свого місця весь білий, ніби в савані, обнесений зеленим занедбаним трикутником живоплоту з двома настовбурченими, лапатими тінями оцтового дерева, за яким проходила невидима смуга асфальтової дороги з її безпереривним рухом машин, які здалека видавалися хижими звірями серед джунґлів.
І ось ми біля причалу, я намагався причалити легко і грайливо, але це мені не повелося, однак ми все таки досить незграбно боком прибилися до нашого помосту, я допоміг Лені висісти, її гарна в чорному постать гнучко стрибнула на поміст, її обличчя було притьмарене незацікавленістю, я мовчазно і підозріло поглядав на неї і, не випускаючи її руки, повів її вверх до котеджу. Було біля години дванадцятої, термометр при вході в тіні показував вісімдесят, повітря діяло мляво і відпружливо, Лена вибачилась і без звичайного кокетства відійшла до своєї кімнати.
Мене ж тягнуло до води, але разом з цим щось змушувало зістатись на місці, бути на сторожі з якимсь собачим інстинктом відповідальности... І щоб помогти собі, я пішов до своєї кімнати і передягнувся у довгі білі штани і в легку, білу без рукавів сорочку. Це виглядало певніше, солідніше, незалежніше... Коли я знов заглянув до головної кімнати, там було тихо, двері Лсниної кімнати стояли з таємничою незучасністю, за ними було безоглядно тихо, мене це інтригувало, хотілося зайти, або бодай застукати і запропонувати якусь допомогу, але я знав, що це було б зайво, переміг себе, залишив все в його вигляді спокою і вдався до кухні з виглядом лябораторійного дослідника, який має намір зробити дивовижне відкриття. Я заглянув до великого, білого, пузатого холодильника, який мав не тільки офіційну назву "Адмірал", але й фактично нагадував гордого достойника цієї гідности в його білій уніформі, в утробі якого я задоволене відкрив неймовірну кількість їстивного, переважно консервного добра, з дуже привабливими назвами, які кокетливо посміхалися до мене і напрошувалися до послуг. Я їм ввічливо подякував, обнадіявши, що ще до них вернуся, а тим часом закрив тяжкі двері "адмірала" з настирливою настановою продовжувати свої дослідницькі пригоди і в дуже скорому часі, всього кілька кроків далі, натрапив на елеґантну, білу, як голубка, шафку у якій кількома сяючими рядами стояли і розсипали свої принади різноманітні стрункі і менш стрункі фігурки розпочатих і не розпочатих пляшок з різними загально відомими інтернаціональне - розповсюдженими канадськими, шкот-ськими, французькими, еспанськими назвами. О, санкта-санктісіма! Люди, які розуміють подібні речі мають право зватися співносіями нашої цивілізації і я до деякої міри почав розуміти це поняття "Лисий".
До речі, про нього інколи говорили, як про того, що розуміє ціну речей, і як про того, не конче глибокої культури торговельного дилетанта, якому благородна торговельна фортуна цього континенту ласкаво посміхнулася і обдарувала його своєю щедрою ласкою. Про нього також інколи писала наша етнічна преса як про добродія різних добрих починів, а також як кандидата на доброго співгромадянина американсько-капіталістичної мульті-імперії з її гльобально космічними засягами й зацікавленнями... Його тіло, а також дух, були перевантажені гормонами ненаситного прагнення до ґвалтовної дії, плянування, будування, шукання, зненавиджений соціялізмом і вигнаний за океан пролетарською залізною імпотенцією, через Гамбурґ, Галіфакс, Монтреал, він опинився у Вінніпеґу серед безмежних прерій, безмежних господарських депресій тридцятих років з їх мальовничими чергами обідраних майбутніх мільйонерів, які покищо були вдоволені мискою юшки з громадської добродійної кухні. Лисий любив згадувати ті надхненно-безнадійні дні і місяці, коли то здавалося, що під ногами вигоріла земля і крім гіркоти і пригарів вона не здібна нічого зі себе видати. Лисий одначе не піддавався настроям, громадська юшка його не деморалізувала, він невтомно кидався з місця на місце по широких просторах землі, аж поки не причалив до мальовничих берегів синього озера Онтаріо, де примістилося пречудове містечко з його початковими хмародерами — Торонто. Його не цікавило, яким чином воно тут появилося, він не був мрійником на подобу Мекензі чи Маґеляна, казали, що він розпочав свою епопею з маленької ковбасні при вулиці Квін, але згодом несподівано перейшов на овочевий сад у Грімсбі, аж поки якимсь чином не зайнявся готелями та мотелями і в цій ролі він остаточно закріпився аж до днів наших.
Я знав його, як людину ділову, солідну, практичну, заражену примхами всіх тих, що мають діло з більшою кількістю долярів, не конче добродійну, з нахилом до екстраваґанцій, гарних жінок, доброї їжі, одружену вдруге з молодою вередливою фармеркою, яку він знайшов ще за часів вінніпеґських і яку великодушно возвів до ролі вельмишановної пані добродійки з пишними рожевими капелюхами і власним кремовим Каделяком. Я знав також його сина, який виріс в Европі, недавно переїхав до Канади, одружився також з фармеркою і урядив величне на п'ять соток гостей весілля в залях УНО. Отже Лисий мав
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року