
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Цавберфлєте", їх сила уявляла клітку з хижими звірями. Вони для мене не мертві шматки мертвого металу, а живі, органічні, творчі, слухняні сотворіння і друзі, як кінь чи собака, а головне, вони були інспіраторами моєї настирливої філософської концепції майбутнього, коли то їх велінням і силою земля скоротиться до розміру футбольного м'яча, а космічні простори перетворяться у квітник Адама і Єви.
По обіді, біля години п'ятої, приблизно тоді ж, коли появлялися мої співмешканці, я звичайно заклопотано, пригашений восьми годинами праці, приходив до дому. Відкривалися вікна, радіоапарати, у ванній шуміла вода, на кухні сковорода. Над будинком з грюкотом пролітали в напрямку Малтону тяжкі чотиримоторовці, вулиця вверх і вниз гарчала автами, над широкою короною пожовтілого клена заходило сонце. Інколи ця картина міняла тло, сіріла, гасла, або загорялася, звучала кокетством і примхами.
Вечерю їв дома, переважно наспіх, по вечері переважно в городі оберталось землю, вкладалось тераси, вмощалося скелястого квітника для наступного року. Було вже повно жовтого листя, по дубах гасали череваті вивірки, по сусідських городах з диким вереском хлопці вели корейську війну. Вибухали гранати, цокотіли кулемети, по кущах грізно мигали могутні постаті воїнів.
IV
Бояри несподівано набули елегантного, як цигарничка, темно-синього Шевролета і вечорами заклопотано й кокетливо виїжджали на прогулянки. Запрошували також мене і, як тільки мене звільняв мій город, ми всі троє всідалися на передньому, сіро-сріблистому, новенькому сидженні, Михайло напружено тримався керівниці, Марта випростано возсідала між нами, я ж виконував ролю вірно-підлеглого пажа завжди готового до послуг. Михайло щойно недавно дістав дозвіл їзди, набирав практики, при кожному звороті мав вигляд самогубця, Марта підкреслено намагалася не торкатись до мене і всі ми троє нагадували дерев'яних фіґурок вирізблених ескімоським різбарем.
Наша машина постійно наривалася на якусь халепу, на неї скрізь чигали підступні пастки, але вона все таки вперто, як осел, продиралася крізь усі митарства і ми переможно відвідували все, що тільки було варте уваги — парки, квітники, побережжя озера, цікавіші дільниці... А також розуміється, кав'ярні, ресторани і кіна. У кав'ярні звичайно ми з Мартою зводили бої за кожну нісенітницю, коли я, наприклад, випадково сказав, що блоха богопротивне, огидне сотворіння, Марта негайно починала патетично доказувати, що блоха вінець Божого творіння і її естетична сила неперевершена. На фільмі "Валентіно", коли темпераментний Антін Декстер виконує з Еленорою Паркер свою приголомшуючу "Компарсіту", Марта до крови вп'ялася нігтями в мою руку і мало не вмліла. У квітнику Едварда, вона могла зупинитися, стояти непорушне, дивитися вперед зі сльозами на очах і дуже гніватись, коли хтось з нас вривався до її надхненного екстазу якимсь зауваженням.
Коли ж ми після того вечеряли у японському ресторані Фулі Матцу десь на вулиці Ионґ і їли тсакі-які, у дуже невигідних позах, сидячи на подушечках помосту з ногами під низеньким столом, ми зрізались з. Мартою у жорстокій суперечці на дуже неозначену, заплутану балаканину про все і ніщо. — Вибачте, але я вас зовсім не розумію, — міг я розпачливо казати, коли наша суперечка тратила всякий глузд. — Ще менше розумію я вас, — відповідала вона, а очі її світилися небезпечним огником. — Тому навіщо ми витрачаємо слова, — питав я. — Це мусіли б знати ви. Ви ж твердите, що все знаєте, — казала вона. — Я ніколи такого не твердив, — відповідав я. — Як не твердили? Ви абсолютно все знаєте. Ви ж чудодій. Перед вами нема оборони. Ви єдиний у цілому світі, що пізнав всі істини. Чому ви, наприклад, так задоволене посміхаєтесь ? Тому, що ви цинік! Ви нічого не шануєте. Ви знов посміхаєтесь. Дарма. Знаю, що хочете сказати — великий альтруїст, любить дітей, птахів, звірят, квіти музику, малярство. Вій все любите. Ви лишень не любите людей. Як може людина щось любити, яка сорок років лишається неодруженою?
Марта захоплювалась своїм красномовством. Михайло сидячи на помості, намагався закурити цигарку, (він чомусь недавно почав курити!), мені починали мліти ноги під столом. — А! Мовчите. Розуміється. Що можете сказати? — невгавала Марта. — Я ж вам не перечу, — казав я підпираючись обома руками об підлогу, щоб якось втримати рівновагу. — Не перечу! — кепкувала вона. Чому ви на мене так дивитесь? — додавала по хвилині. — Хочу краще бачити людину, яка говорить правду, — казав я. — А ви її не любите! Ух, не любите! — казала вона. — Знаєте ж, що за правду тяжко любити, — дражнився я. — Що хочете, щоб вам казала? Компліменти? — Те, що вам хочеться. Що мусите казати. Те з душі. А ще краще — від серця. — О, не вдавайте мораліста. Це вам не личить. — А що мені личить? — Ковпак блазня. Паяца. Арлекіна! — виривалось у неї майже щиро. Вона тратилась. — Ля-ля-ля! — втручався Михайло. Чи не час нам вставати. У мене вже задубіла спина.
Опісля ми вставали, ми платили, властиво платив
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року