Завантажити

Скільки б ти не усував своїх
супротивників, ти ніколи не
усунеш свого послідовника
(Сенека — Нерону)

— І багато цих панікерів? — запитав Бог з-за густих клубів тютюнового диму.
— Вони працюють як чорти в чортів, от і очортілися, — роз’яснив Архангел, що улесливо (для Нього), але в той же час поважно (для можливих відвідувачів) завмер праворуч від високого трону.
Пасма диму замислено згустилися.
— Михаїл, я бажаю бачити одного з них.
— Нащо, о Боже, марнувати Вам Свій дорогоцінний час на порох від пороху ніг Ваших? Піклування про райське життя в раю...
— Я так волію, Михаїле, — в божественому голосі задзвенів сталлю кинджала гарячий грузинський акцент, клуби диму налилися свинцем і стали схожі на грозову хмару, а трон на узвишші — на сивий Казбек. Архангел знизав плечима і промовив:
— Порох від пороху ніг Ваших очікує біля дверей. Федір Єпіфанцев, майор розвідки... колишній. Працював пліч-о-пліч з відомим Йоганом Вайсом, в одній автомайстерні починали. Числені зв’язки... мав з діловими колами пекла. Повідомив, що напад відбудеться вранці двадцять другого червня трьома групами армій. Викликаний до раю Гавриїлом через Швейцарію. До останньої секунди перебував у закритому будинку відпочинку розвідуправління. За Вашим божественим хотінням...
— Добре, Михаїл, — хмара розвіялася. Тепер Бог посідав на троні в зеніті слави і в променях величі. — Розкаявся? Зізнався?
— Повністю, — Архангел вдоволено потер руки, що на мить скривавилися. — Я особисто займався.
— Сюди його.
Порох від пороху Його ніг жалюгідно скупчився біля східців трону. Те, що залишилось від колишнього майора, ані на жодну мить не могло й помислити про таке найвеличніше, найнасолоджуюче щастя, як лицезріння Всемогутнього!
— Цікаво, чому він не смердить? — пожартував Бог. — Невже святий Петро перетворив будинок відпочинку на райські кущі?
— Я не насмілююся смердіти, мій Вождь! — плекаючи в душі найсміливіші надії, зізнався порох.
— Добре, — похвалив Бог. — То ти стверджуєш, що адська машина запрацює у такий ясний вихідний, як день літнього сонцестояння?
— Ні, о Сонце Народів і Миру! — почав підлабузнюватися порох, ковтнувши неіснуючу слину. — Я всього лише стверджував так. Однак в будинку відпочинку мені були надані найпереконливіші докази зворотнього. Я відразу ж повністю визнав свою помилку.
— Відразу! Повністю! — Архангел витяг з портфеля пухлу справу. — Он скільки паперу Гавриїл списав. Бачите, як він упирався?
— Чорти очортіли мені голову, — тільки й міг вимовити порох.
— І ти волів злісно заплутати всіх інших! — Бог метнув гнівну блискавку в купу пороху. Вогнена стріла вимела жалюгідні останки в коридор, звідки долинув писк: “Я помилявся! Хай живе Великий Вождь!”
— Не вартий він того, Боже мій, — злегка докорив Архангел. — За Вашим священним бажанням я зітру усіх посiбників міжнародного імперіалізму й соціал-троцкізму на лагерний пил. А Ви краще спрямуйте думку на зміцнення нашого славного божого воїнства.
Всемогутній схвально посміхнувся.
— Гаразд, Михаїле. Виклади свої думки у вигляді доповідальної записки. Із задоволенням почитаю на дозвіллі. А цього Єпіфанцева...
— На курорт, до святого Петра, — Архангел вклонився.
— Так, на курорт.
Вранці запрацювала адська машина.

* * *
— Михаїл, я хочу його бачити.
Бог схилився над картою бойових дій. Люлька димілася, немов малесенький вулканчик. Важкий тягар останніх подій залишив незгладний слід на Його ясному чолі. До променів торжественої слави додався ореол грізної, непереможної, незламної буйної сили й ненависті до підлих порушників клятви та агресорів.
— Він чекає, — відгукнувся Архангел. Всезнаючий ледь ворухнув бров’ю. Негайно біля Його ніг з’явилася купка пороху. Бог перевів на неї грізний погляд.
— Скажіть, товаришу Єпіфанцев, навiщо ви брехали?
Останки майора ковтнули неіснуючу слину в пошерхлій від найзахопленішого захвату горлянці й ледь зуміли видавити:
— Я не зміг... не насмілювався сподіватися на повторне щастя...
— Ну?! — караюча блискавка вразила порох. Пролунало вищання:
— Я ж надсилав повідомлення! Я попереджав! В санаторії багато людей, що як і я...
— Зараз не про них мова, — Бога обкутали пасма диму. — Чом ви відмовилися від своїх слів? Чи, може, ви не вірите собі?
— Я вірю Вам... — порох приголомшено замовк.
— У вашій тонкій роботі помилки неприпустимі, — повчально завважив Бог. — А ви на Моїх очах помиляєтеся вже двічі. Уперше — коли повідомили про наміри Князя Пітьми...
— Я мав рацію! — та від переляку, що він перервав Самого Бога, порох зіщулився у порошинку.
— Ви помилялися тоді, це тепер ви маєте рацію, — з легким сарказмом мовив Всемогутній, суворим оком примушуючи порошинку забитися у люльку. — Сьогодні я дізнався про те, що ви вдруге збрехали, зрікшися правди.
В нашого великого народу є мудра притча. Один цар душі не чув у своїй улюбленій дочці. І ось одного дня заморський принц і царівна шалено закохалися одне в одного. Принц боявся, що батько не віддасть

читати