Завантажити

до свого Вождя!” — і все мені розповісте. Все, що бачили. Зрозуміло?
— Так точно! — відкарбував Єпіфанцев. — Все виконаю.
З цими словами полковник зник. Бог знов почав ходити туди-сюди по кабінету. Минуло дві години, а Єпіфанцева все не було.
— Де ти? — покликав нарешті Бог. Тої ж миті перед ним виник блідий переляканий полковник.
— Ну що, ти був там?
Розвідник кивнув, витріщивши очі.
— Розповідай.
Боязкі слова одне за одним злітали з посинілих губ, що так і тіпалися. Бог відвернувся, повільно наблизився до маленького столика, на якому стояла скляна карафа й тільки-но хотів випити воду, як раптом мимоволі Його рука міцно стисла шийку й жбурнула посудину в те місце, де стояв полковник.
— Ге-е-еть!!! — як скажений заволав Бог. Переляканий Єпіфанцев негайно канув у небуття, з якого повстав за велінням Всемогутнього. А Той вже падав на підлогу, безладно розкинувши руки.
...Бога знайшли вранці. Параліч зкував невидимою кригою Його могутнє тіло, лише очі криваво й несито нишпорили по обличчях, що схилилися в тривозі.
Такого Великий не міг перенести. Він усім серцем бажав залишитися останнім правителем раю. Він сподівався, що після Його смерті не залишиться серця, вільного від туги. Що піддані розбредуться по всій землі й у превеликій скорботі перегризуть горлянки решті людей. Що після цього вони поскладають до купи усі атомні бомби й підірвуть їх, щоб разом знищити планету в пам’ять про дорогоцінну, непоправну втрату. Але розвідник розповів зовсім про інше. Невже це правда?..
Бог захрипів, коли лице Архангела витіснило інші. Маска шанобливої уваги зникла в дрібнесеньких зморшках торжества довкола очей. Нарешті з’явилося істине лице Архангела — лице Нового Бога. Так, Єпіфанцев говорив саме про це. Отже, все правда... Одне втішає: Михаїл не досягне свого. Караючий меч Георгія Переможця вже занесений над його головою...
Нестерпна мука розірвала на шматки мозок Всемогутнього. Архангел ще деякий час дивився на труп, потім владно змахнув рукою й вигукнув:
— Бог помер. Слава Богу!

1988-90 рр., Київ

читати