Завантажити

"огненнаго стрлянія", що врятувало Нижній од татар та ногаїв.

28 [жовтня]. Сьогодні погода трохи дозволила мені вийти на вулицю рисувати. Нарисував я сяк-так церкву Миколая за Почайною, збудовану року 1372. Мабуть, також на знак якогось розливу крови. По дорозі зайшов я до мого милого доктора Гартвіґа, застав його вдома, поснідав, випив чудової вишнівки домового виробу і в старому подертому нижнєгородському адрес-калєндарі вичитав, що в княґінінському повіті н[ижнєгородської] ґубернії, в селі Вєльдєманові, від селянина Мини та жінки його Маряни, року 16О5, в травні місяці народився славний патріярх Нікон.

29 [жовтня]. Ходив до Трубецького, дуже милого князя-людини, та не застав його вдома. Обідав у М. К. Якобі, а після обіду в театрі слухав між іншим увертюру з "Роберта" Меєрбера в антрактах якоїсь кривавої драми. Чи може двадцяти-інструментова, та ще й нетвереза оркестра виконувати якубудь увертюру, а тим більше увертюру з "Роберта" Меєрбера? Прости їм, не відають бо, що творять. Наприкінці кривавої драми половина лямп у залі погасла, тим і закінчилась пишна вистава.

30 [жовтня]. Користуючись погодою, я пройшовся навколо міста з приємністю й не без користи. На закінчення прохідки нарисував Благовіщенський манастир. Старий будинок, спотворений новими прибудівлями. Головна церква та дзвіниця не зовсім урятувались од варварського відновлення. Непорушені зосталися тілько дві вежі над трапезою. Які ж вони красуні! Неначе дві юні, прекрасні, чисті отроковиці ґраціозно підняли свої голівки до подателя добра й краси і немов дякують йому за те, що він оборонив їх од руки сучасного архітектора. Прекрасний твір — не надивишся на нього!

Благовіщенський манастир заснував у XIV столітті св. Олексій-митрополит. До тої доби належать і прекрасні вежі. Соборна церква манастиря збудована в 1649 р. Місцевість, де лежить манастир, — чудова.

31 [жовтня]. Аж сьогодні, нарешті, дочитав свого "Матроза". Він видався мені занадто розтягнутий. Може це тому, що я читав його по складах. Прочитаю ще раз в новому примірнику, і, як видасться можливим, то пошлю його М. С. Щепкинові, нехай де хоче, там його й притулить.

Увечері І. П. Ґрасс познайомив мене з Марією Олександрівною Дороховою. Вона — директорка тутешнього Інституту, висока духом, симпатична жінка! Не зважаючи на свою аристократичну гнилу породу, вона зберегла так багато простого незалежного людяного почуття, зверхньої сили й гідности, що я мимоволі [прирівняв її] до образу свободи Барбє (в "Собачьемъ Пир"). Вона ще живо пригадала мені своєю уривчастою щирою розмовою, жестами і взагалі зовнішнім виглядом, мого незабутнього друга, княжну Варвару Миколаївну Репніну. О, коли б було більше таких жінок-матерів, тоді б льокайсько-боярський стан скоро в нас перевівся!






--------------------------------------------------------------------------------



Примітки.

2. Увесь запис під цією датою Шевченко продиктував слузі Овсянникова Михайлові, а той записав його дуже неграмотно. Пор. слова Шевченка на початку дальшого запису. — Ред.

3. Слово, очевидно, переплутане Михайлом ("очайные", що в цьому контексті нічого не значить). — Ред.

читати