Завантажити

суді. Благоговію перед тобою, один із первозваних наших апостолів!

Говорили про Миколу Турґєнєва, що вернувся з вигнання, про його книгу; говорили про багато дечого та про багатьох і в першій годині ночі розійшлись, сказавши: "до побачення..."

17 [жовтня]. Сьогодні дістав листа від М. Лазаревського і два листи від любого мого незмінного Залєського. Лазаревський пише, що він бачився з графинею Настасією Іванівною і що вони врадили, якщо заборонять мені вїзд до столиці, просити листом графа Ф[едора] П[етровича], щоб він виклопотав мені цей дозвіл через президента нашого М[арію] М[иколаївну] — для Академії Мистецтв, класи якої я буду з любовю відвідувати, як було во время оно. Добрі, благородні мої заступники й дорадники!

Залєський, крім звичайної своєї сердечно-щирої прелюдії, пише, що рисунки мої одержав усі сповна; що деякі з них уже примостив у добрі руки і гроші, 150 карбованців, переслав на імя Лазаревського. Невтомний друг! Ще знайомить він мене з якоюсь своєю землячкою-литвинкою, яка недавно вернулася з Італії з величезним вантажем мистецьких творів. Для мене такі явища й позаочі чарівні, і я сердечно дякую моєму другові за це листовне знайомство.

Що значить, що Кухаренко мені не пише? Невже він не дістав мого поличчя та моєї "Москалевої Криниці"? Це було б страх як прикро.

Упившись читанням оцих дружніх любих посланій, увечері вкупі з Овсянниковим пішли ми до палкої молдованки. Страшна, невидана жінка! Гарненько намаґнетизувавшись, ми побажали їй щасливої дороги до нелюбого їй катеринбурґу і розлучились, може й назавжди. Чудова жінка! Невже кров стародавніх сабінянок так всемогутньо, безконечно живе? Виходить, що так!

18 [жовтня]. Написав та відіслав листи до моїх милих друзів М. Лазаревського й Б. Залєського.

19 [жовтня]. У клубі пишний обід з музикою та поголовна гомерична пиятика...

20 [жовтня]. Ніч і наступну добу провів у чарівній родині madame Гільде.

22 [жовтня]. Спало мені на думку проглянути рукопис мого "Матроза". Навдивовижу безграмотний рукопис, а писав його ніхто інший, як прапорщик О[ренбурзького] О[кремого] Корпусу, батальйону № 1. п. Наґаєв, кращий із вихованців Оренбурзького Нєплюївського Кадетського корпусу. Що ж тоді середні та гірші вихованці, коли кращий із них неписьменний та ще й пяниця? Прокляття вам, чоловіковбивці, кадетські корпуси!

23 [жовтня]. При світлі величавої пожежі в девятій годині ввечері зустрівся я з К. О. Шрейдерсом. Він повідомив мене, що прийшов урядовий папір про мене від командира оренбурзького окремого корпусу на імя тутешнього військового ґубернатора. Щоб цей папір прочитати, зайшли ми до ґубернаторської канцелярії, до начальника канцелярії, наймилішого з людей Андрія Кириловича Кадніцького. Папір повідомляє про те, що мені забороняється вїзд до обох столиць і що я — під секретним доглядом поліції. Гарна свобода! Собака на припоні! Це значить: нема за що дякувати, В[аше] В[еличество]!

Що ж я тепер буду робити без моєї Академії, без моєї улюбленої акватінти, про яку я так солодко й так довго мріяв? Що я буду робити? Звернутися знов до моєї святої заступниці — графині Настасії Іванівни Толстої? Ніяково. Почекаю до завтра. Поражусь із моїми щирими друзями, — П. А. Овсянниковим та М. О. Брилкіном. Вони люди добрі, сердечні й розумні. Вони навчать мене, що мені почати в цьому безвихідному становищі.

24 [жовтня]. Сьогодні ми врадили ось як: на неозначений час зостатися мені тут ніби через мою хворобу, а тимчасом писати графові Ф. П. Толстому і просити його поклопотатись про дозвіл мені мешкати в Петербурзі хоч два роки. За два роки я за поміччю Божою встигну зробити початкові спроби в моїй улюбленій акватінті.

25 [жовтня]. Далі перечитую по складах і поправляю "Матроза" та лаю безграмотного переписувача, пяницю-прапорщика Наґаєва. Перечитуючи по складах свій твір, звичайно, я не можу слідкувати за стилем мови. Переконався тілько в одному, що заголовок цього оповідання конче треба змінити. Поки не придумаю моєму "Матрозові" другого пристойнішого імени, назву його так: "Прогулка съ пользою и не безъ морали".

26 [жовтня]. Заходив до Варєнцова і взяв у нього для прочитання два числа — 2 і З - "Русской Бесды". В епілозі до "Чорної Ради" П. О. Куліш, кажучи про Гоголя, Квітку та про мене грішного, вказує на мене, як на великого самобутнього народнього поета. Чи не з приязні це?

У 2-му числі "Русской Бесды" я з насолодою прочитав трьохкуплєтовий вірш Ф. Тютчева.

Эти бдныя селенья,

Эта скудная природа -

Край родной долготерпнья,

Край ты русскаго народа!

Не пойметъ и не замтитъ

Гордый взоръ иноплеменный,

Что скользитъ и тайно свтитъ

Въ нагот твоей смиренной.

Удрученный ношей крестной,

Всю тебя, земля родная,

Въ рабскомъ вид Царь Небесный

Исходилъ, благословляя!...

27 [жовтня]. Кілька днів зряду гарна, ясна погода, і я сьогодні не втерпів — пішов на вулицю рисувати. Нарисував церкву пророка Іллі з частиною Кремлю на другому плані. Церква пророка Іплі збудована в 1506 році в память

читати