Електронна бібліотека/Проза
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
відповідний добі, коли ще вона була молодою, — про виховання її любої Гелєни. Замість усмішки вона скривилась, і на тому й скінчилась її чемність.
Один по одному ввійшли до залі картярі. Нічого не помічаючи, мовчки, аби де сіли вони за стіл, не поруч і не один проти одного, а так, як довелося.
— Подавай! — сказав господар до цибатого льокая.
Льокай вийшов в одні двері, а з других дверей тихою пливкою ходою, мов промениста Аврора, вийшла господиня в білій церковній сукні такого самого крою, що й попередня. Я завмер із захвату й ледве зміг підвестись з канапи, щоб благоговійно привітати явлене світило. Грачі не помітили її урочистої появи, — вони понуро дивились у свої срібні тарілки. Вона, мов перелякана біла горличка, на мить спинилася, боязко глянула на гостей, тихенько, ледве чутно підійшла до чоловіка, поцілувала його почервонілий лоб і мовчки сіла біля нього, подавши мені знак, щоб я сів поруч із нею. Я послухався. Панна Дорота сіла з другого боку біля свого фаворита. Тиша панувала в нашій різноманітній компанії. Нарешті, господар порушив її понуре панування й промовив, звертаючись до жінки.
— Я гадав, ти сьогодні не зовсім здорова.
— Здоровісінька, — відповіла вона, з примушеною усмішкою — і зовсім щаслива, — додала вона, дивлячись йому в вічі.
— А я не дуже щасливий, — буркнув він.
— Що трапилось? — спитала вона.
— Нічого, друже мій, проциндрився трохи, — відповів він ніяково.
Вона не зрозуміла про що іде мова, і, хвилину помовчавши, сказала:
— А в мене сьогодні були гості, мої подруги, і як же ми танцювали! Як було весело! Особливо, як прийшов до нас наш дорогий гість, — і всміхаючись, вона глянула на мене.
— Хто ж він такий, наш дорогий гість? — спитав він у неї, напихаючи свого широкого рота запашним патефруа.
— Мій сусіда, — промовила вона, вказуючи на мене.
— Гадаю, що вам було дуже приємно в такій милій компанії? — сказав господар іронічно.
— Більш, ніж приємно, — весело! — відповів я.
— Правда, ви — маляр, то вам це до смаку, — промовив він, обгризаючи кістку.
Я не вважав за потрібне потвержувати його справедливої завваги, і тиша знову запанувала.
Вродлива господиня розгубилась і не знаходила слів для своїх похмурих гостей. Мов голодні собаки, вони мовчки гризли кістки й запивали якимсь вином. Гості поспішались і давились кістками: їм було ніколи. Здивована й ображена господиня, мов та лагідна овечка, боязко поглядала на своїх вовків-гостей і не знала, чим пояснити цю понуру похапливість. Після печені грачі випили по шклянці шампанського, налили по другій, глянули одне на одного, встали з-за столу, мовчки вклонились господині і з шклянками в руках вийшли до кабінету вкупі з господарем.
— А солодке? А яблука? — промовила зніяковіла господиня.
— Пришли нам до кабінету, — сказав ротмістр, вертаючись, і, вискаливши свої білі великі зуби, додав, простягаючи до жінки руку:
— Дай мені на щастя свою руку.
Вона мовчки подала йому руку й скрикнула від нелицемірного стискання, а він, наче б нічого й не сталося, повернувся й вийшов із залі.
Неначе надгробна статуя з білого Мармуру, схилила свою вродливу голову на високі груди й нерухома, ображена, мовчки сиділа моя прекрасна Гелєна. Я дивився на неї, прекрасну, зневажену, і, завмираючи серцем, чогось ждав. Вона тяжко зідхнула, сумно всміхнулася, глянула мені в очі й ледве чутно прошепотіла: "весілля!", і мов перли, великі сльози блиснули й полилися з-під її довгих спущених вій.
Панна Дорота дивилась на неї й мовчала. Я теж не міг вимовити й слова, а вона плакала, тихо та гірко плакала. Я навіть дихати не смів, щоб не порушити тиші, що серед неї на вівтар родинного щастя складалася велика таємнича жертва. Вона, проста, вбога селянка, вона, палка, непорочна, повна любови й так грубо ображена, вона глибоко й уперше за своє життя відчула цю отруйливу, гірку образу й заплакала не як звичайна жінка, а як жінка висока, що глибоко усвідомлює собі власну і взагалі жіночу гідність. Горе тобі, ледве розквітлая ліліє Едему! Тебе зірвала буря життя й кинула під ноги людині грубій, холодному розпусникові. Тепер тілько ти зазнала справжнього горя і, мов над дорогим покійником, заплакала над своїм померлим щастям.
— От вам і весілля! — сказала вона, усміхаючись та втираючи сльози. — Я думала, що не плакатиму сьогодня, та й заплакала... А ви, моя люба панно Дорото, — додала вона тремтячим голосом, — чом же ви не плачете? Ви ж мені за матір, ви ж мене до шлюбу виряжали, — і вона знову заридала.
Панна Дорота подивилась на неї пильно й почала чистити яблуко. Я розумів справжню причину її сліз і, як міг, витовкував їй, що то значить бути картярем. Вона зрозуміла мене й щиро заспокоїлась, а незабаром так розвеселилася, що налила шампанського до келехів собі, мені й панні Дороті.
— За здоровя вашого брата! — сказав я, підіймаючи келех.
Вона довго, щиро, ніжно дивилась мені в очі, мовчки подала мені руку; ми торкнулися келехами й разом випили вино.
— Heleno, swawolisz! - пробурмотіла панна
Останні події
- 11.11.2024|19:2715 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
- 11.11.2024|19:20Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 11.11.2024|11:21“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
- 09.11.2024|16:29«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
- 09.11.2024|16:23Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
- 09.11.2024|11:29У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
- 08.11.2024|14:23Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року
- 30.10.2024|14:38У просторі ПЕН відбудеться зустріч із письменницею Оксаною Мороз у межах Кіноклубу Docudays UA
- 30.10.2024|13:4410 причин відвідати Фестиваль “Земля Поетів” у Львові 9-10 листопада
- 28.10.2024|13:51Оголошено довгі списки Книги року ВВС-2024