Чом півень, як співа, очей не одкриває? Тому, що він по пам´яті співає! (Французький жарт) — Але ж удень співає рать співоча, а півень і вночі — як потороча! (Репліки цікавого хлопця) Красень півень по подвір´ю ходить. А про нього ви хіба не вчили, що з тропічних...

Сенс життя враз пропав. Все пішло шкереберть. Він не труїться й вен не втинає. Бо до нього учора приходила Смерть. Смерть сказала, що смерті немає.

Про це я теж писав: місто належить псам, як царство небесне – дітям, народженим у пітьмі поміж двадцятим і двадцять першим століттям. Діти своїх батьків, читачі словників, вартові прикордоння, вірні своїм містам. Світ починався, і там обривалась...

Пробач мене за мимовільну зраду, Для зради я і привід не давав, Як не давав собі хмільному раду, Коли нагнувся і поцілував Її коліна… Ночі і світанки Влили до вуст рожевої роси! І ти мене забути не проси – Я не лякливий слинявий коханець. Скоріше я невиліковний...

Немає нiчого хибнiшого, як ототожнювати iдею твору з думками автора. На жаль, читач i критика слабують на цю недоречну хворобу. Тут я якнайрiшучiше застерiгаюся проти цього поширеного забобону. "Гарний письменник користується не тiльки з власних думок, але й iз думок своїх добрих знайомих"...

(Казка) Давно, в дитячий любий вік, в далекім ріднім краю я чула казку. Чула раз, а й досі пам´ятаю. Мені її розповідав малий сільський хлопчина без тенденційної мети, бо він же був дитина. Ні, він розказував її з простотою святою (я, може, помилку роблю, що казку в рими строю). Ми з ним...

Великий гріх на серці я ношу. В.Стус Я винен, браття. Всі ми винні. Наш гріх судитимуть віки За беріїв, за Соловки, За чорні, зганьблені, злочинні Перегвалтовані роки, За куці істини нізчимні За те, що унтери причинні Нам кастрували язики, За довбані в катівнях ребра, За реабілітанські...