Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

виглядало з того неголосного мого співу, що я начебто заколисую його до сну...
 
Мовчання тривало цілу вічність, воно широко розлилося, як море, і як море, мовчання було глибоким; і не було в тому мовчанні ні нашого саду, ні хати, ні неба над нами, ні вітру попід хмарами, ні сонця... лише ми троє — тато, мама і я, а з нами стара Гафія Кукурудз сиділи на пустельному острові... сиділи на землі біля Зіновія, загорнутого у верету, й стиха наспівували йому «Вічную пам'ять».
Коли ж сумна мелодія припала низько до борозни, до скиб і заплуталася поміж травами і там згинула, мама спитали Гафію:
— Чого-сте, нанашко, так довго... так пізно після похорону до нас прийшли? Ми Зіновія в'одно чекали й чекали.
Гафія Кукурудз обома руками оперлася на ціпок і, здавалося, маму не слухала, думала про щось своє, бо заговорила про поле, про «Ксьондзів окіп», на якому поховала Зіновія. Ще рік, ще два ходила вона до того місця, де була його могила. Якось не втрималася й на Зелені свята встромила поміж груддя свічку. Свічечка горіла на ціле поле, хтось з села те полумінце бачив, а ще хтось додав, що нібито бачив: ішла полем жінка з свічкою, і ясність била від неї. Потім німецькі шанці машинами зрівняли, обліг погноїли і посіяли жито.
— Таке збіжжя родить там щороку, як гай, — казала Гафія Кукурудз. — А що пізно до вас приїхала... хіба, чуєте, буває запізніла лиха звістка? Най би вона повік загубилася, як потовчений гріш поміж камінням. Ні, не боялася-м, що стану вороною, бояла-мся за вас, що хтось вивідає, чого я приходила, донесе, і будете мати клопіт. І так роки за роками. Тепер нібито легше стало, га? Хрущов, кажуть, тих, кого Сталін на Сибір вивіз, повертає додому. Чи то правда?
— Чи їм можна вірити? — засумнівалися тато. — Ті, що вивозили, ще й тепер панують.
І тато оглянулися навколо насторожено.
 
Гафію Кукурудз лишили ночувати.
Мама гостили її, чим могли; постелили їй у другій хаті, тобто у прохолодній світлиці через сіни, потім прихилилися до одвірка й попросили:
— Не гнівайтеся, нанашко, але заспівайте мені ще раз тієї співанки, яку ви співали, коли мій Зіновій умирав... ну, тієї, що червоне сонце сходить і червоне заходить.
Гафія Кукурудз уже на постелі після вечірнього «Отченаша» тихо заспівувала, гейби на одній струні грала... та все тую струну долонею тамувала, а мама, заплющивши очі, лише ворушили губами.
 
9
Можна було відкласти поїздку до Зіновія на осінь (так радили тато), але мама мовчки покрутили заперечливо головою і стали збиратись найближчої неділі. Тато мусили відпроситися на день-два в колгоспі, бо «маємо весілля у родичів під Надвірною, усією хатою їдемо». Про «весілля» було сказано й сусідам, яких попросили доглянути корівчину і курей. Сусіди, може, не дуже вірили в наше сторонське весілля, з маминого лиця не могли вичитати весільного настрою, але попоратись на обійстю не відмовилися.
Братишани — велике село, до якого із Бистричан півгодини їзди автобусом. Десь у саме полуднє ми були на місці. Хатина Гафії Кукурудз, жінки, яка «з палицею ходить» (так про неї кажуть в селі), справді втекла від гурту аж попід ліс, стернища колгоспних полів оточували її зусібіч, як золотисті полотна.
Гафія Кукурудз стояла на воротях, і було таке враження, що вона нас очікувала щодня.
— Спочинете трохи, — запросила до хати, чистої і білої, по-газдівському доглянутої, що ховалася попід крилами старих ясенів. — Напийтеся квасного молока. Бо спека...
Мама неохоче переступили поріг; було видно, що вони нетерпеливляться; раз-по-раз кидали бистрі зирки на поля, шукали, певно, Зеникову могилу; вони її, певно, уявляли високою, з хрестом, а біля хреста — кущ калини.
Насправді ніякої могили не було. Поле стелилося рівно, розлого, облягаючи з півдня село, а з півночі загонами, немов морськими затоками, поля забігали в дубовий ліс, що називався Монастирем. Мені, правду кажучи, баглося в ліс під тінь дубів, але Гафія провадила нас у відкрите поле; вона тюпала попереду, вперто дзьобаючи палицею стерню. Поля лежали тихі, зімлілі під жарким сонцем, що плавило стерню на чисте золото. У сизій імлі понад землею плавали, немов острівці, купи соломи з-під комбайнів, поміж ними поважно нипали бузьки.
Ніде не було видно ні жниваря, ні пастуха; ген-ген на обрії червоніло кілька комбайнів.
Врешті Гафія зупинилася й почала пильно розглядатися.
— Десь тут... десь тут були танці, — промовила вона безпорадно й почала палицею тут і там копирсати землю. — Десь тут я його поховала. — Жінка мало не плакала, кружляючи по стерні. — Тепер і сліду, люди добрі, нема, все розрівняли трактори, переорали і затовкли. А я така була впевнена, що раз-два місце віднайду. Даремно тільки вас розтривожила.
Справді, ніяких слідів німецьких окопів не було видно, хоч подекуди поміж стернею жовтіли плями жовтої глини, але хто знає, чи це була дика земля з німецького шанця. Кружляли й

Останні події

02.05.2025|13:48
В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата


Партнери