Завантажити

перехожих, які, на жаль, окрім літньої бабусі, не тільки не втрутилися, але й навіть не викликали поліцію. Вбивці з місця злочину безперешкодно зникли. Їхні особи встановлюються”, — читав у кримінальній хроніці вечірньої газети Сильвестр. Це було його улюбленою справою. Він зазвичай кілька разів перечитував цю шпальту, а потім у припадкові страшного гніву шматував місцевий засіб масової інформації, роблячи з нього конфетті.
“49-річний чоловік у суді зізнався, що зґвалтував свою дворічну небогу”? “Аби віднайти кошти на гульки, лиходій по-звірячому замордував земляка”? “Скориставшись відсутністю вдома дорослих, зловмисники обдурили дітей та пограбували квартиру”? “За те, що хлопчик без угаву плакав і кликав маму, 22-річний батько проломив йому голову”, — закликали не оминути увагою їхні повідомлення журналісти.
“Втекти! Втекти від людського здичавілого стада”, — мріяв Сильвестр дедалі частіше, роблячи вилазки до рідкого заміського лісу. Придбати би десь на хуторі невелику хибару, обнести триметровим бетонним муром і жити у своє задоволення. Слухати птахів, збирати гриби, рибалити сонними ранками поблизу чистої водойми. Ця ідея все більше переймала чоловіка. Він навіть рідше почав звертати увагу на сусідові концерти. Тепер його окрім кримінальної хроніки цікавила ще й інформація з агентств нерухомості. Він мало не під лупою вивчав кожну пропозицію, маркером підводив найбільш прийнятні і з великим ентузіазмом зустрічався з ріелторами.
Під кінець жовтня він знайшов те, чого прагнув. Невеликий, але охайний будиночок на околиці приміського села влаштовував його як за ціною, так і за якісними характеристиками. Сильвестр, оплативши завдаток, підписав з агентством попередню угоду, зобов’язуючись за два місяці оплатити решту. Ця сума мала б з’явитися у чоловіка внаслідок продажу квартири.
День за днем злітали швидше за листя, а клієнтів майже не було. Ті ж, хто приходив, з жахом вслухалися у звуки за стіною, де тривала самотня вакханалія, дякували за пропозицію і швидко зникали у своїх справах. Сильвестрова ненависть наростала з новою силою, висмоктуючи з нього останні соки.
Коли за тиждень до закінчення терміну дії договору надія у чоловіка почала зникати, небеса вирішили, що з нього досить – більше не потягне, і несподівано відправили сусіда до лікарні. Сильвестр ніяк не міг вгамувати напад невимовної радості. Він розумів усю гріховність ситуації, але нічого вдіяти з собою не міг.
Скинувши на кілька тисяч вартість квартири, він в останній мент таки знайшов свого покупця. Йому навіть здалося тоді, що люди, в принципі, бувають різні.
Залагодивши всі формальності з купівлею-продажем, Сильвестр поринув у клопоти, пов’язані з переїздом. Вперше, за роки, прожиті в цьому будинку, на душі у нього було не просто спокійно, а навіть весело. Диво! Йому хотілося спілкування. Єдиним сусідом, з яким Сильвестр міг вряди-годи перекинутися словом, був старенький дід, учасник Світової війни. Ветеран не оминав жодної нагоди погомоніти. При зустрічі завжди радісно потискав Сильвестрові руку, розпитуючи, чи такі ж солодкі теперішні молодиці, зрідка жалівся на здоров’я і зичив усіх благ сусідові. Незважаючи на формальність цих стосунків, навіть Сильвестр не міг не зауважити щирість та тепло, яке випромінював старий. “Треба попрощатись”, — твердо вирішив він, натискаючи на ґудзик дзвінка. Двері відчинила дружина ветерана, яка через численні болячки вже років десять не переступала поріг домівки і про все, що робилося в місті, мала уяву зі слів чоловіка.
— Доброго дня. Як ся маєте? — ввічливо запитав Сильвестр, вперше побачивши бабусю. — Я ваш сусід з п’ятого.
— Я знаю, — тихо мовила бабця, — переїжджаєте?
— Так, — сухо констатував чоловік, — зайшов от попрощатися, — він, ніяковіючи, глянув на стареньку. — А як там наш дідусь?
Жінку немов ударною хвилею відкинуло до стіни. Зморшки заблистіли вологою.
— Як, ви не знаєте? Я його вже півроку як поховала.
Настала черга пережити психічний вибух Сильвестрові. Приспана подіями останніх днів ненависть, як дикий звір, смакувала його серцем.

читати