Завантажити

Нарешті думки Сильвестра про зміну помешкання почали обростати матерією. Бажання покинути однокімнатну барлогу старої багатоповерхівки в середмісті з’явилися в нього наступного ж дня після заселення. Підставою були не численні вади ветхої будівлі, старанно приховані попередніми власниками, не дискомфорт від центральної частини міста з її перманентними корками, і навіть не присутність у квартирі полтергейстів, домовиків чи іншої потойбічної чортівні. Причина із крові й плоті спокійнісінько собі мешкала поряд на відстані кількасантиметрової плити з бетону, що виконувала майже уявну роль стіни між сусідами. На жаль, особа ця не була жіночої статі, яка нав’язливо домагалася інтимних чи ще якихось розваг від самотнього сусіда, як можна було б припустити. То був звичайнісінький собі рогуль, нероба і лобуряка, з вигляду небайдужий до наркотичних стимуляторів, єдиною розвагою якого була музика, причім байдуже якого стилю чи напряму, аби лише гучність досягала відповідних децибелів. А що молодик лише зрідка виходив провітритись, то музика не змовкала цілими днями. Вона була вічністю, нестерпним болем і танталовими муками Сильвестра. Чоловік ніколи раніше не міг подумати, що мистецтво, яке здатне за допомогою механічних коливань створювати в уяві чудесні образи, стане йому таким осоружним, ненависним і здатним витворювати хіба що подобу Калібана. Хоч, власне, йшлося вже не про музику, а про те вторинне басовите гупання, що настирливо повзло стінами, стелею, підлогою, дзвеніло віконними шибками, просочувалося крізь розетки. В голові Сильвестра воно не змовкало вже навіть тоді, коли сусід вимикав музичний центр чи комп’ютер (чоловік і досі не знав, що саме було джерелом його страждань). Важливо було те, що воно породило в Сильвестрові ненависть. До людей взагалі й до сусіда зокрема. Бачилися вони нечасто, а коли й зустрічалися випадково на вулиці чи в під’їзді, то ніколи не віталися. Лише міряли один одного поглядами: один глузливо іронічним, другий – неприховано ненависним. Тільки через півроку Сильвестр довідався, що сусід – його тезка. Це при тому, що ймення їхнє було вельми раритетним у тій місцині. (Іронія долі? Збіг обставин? Хто зна). На початках кілька разів Сильвестр намагався викликати хлопця на розмову, та його вербальні атаки наштовхувались на абсолютну байдужість та холодні скляні очі сусіда, а потім двері взагалі перестали відчинятися перед ним. Правоохоронні органи мляво реагували на численні скарги чоловіка. (“Законодавство недосконале і неврегульоване. Та й всі ми, чого гріха таїти, колись були молодими”). А Сильвестр тим часом перетворювався на сорокарічну біомасу, зіткану із жовчі, їді та зненависті.
Відносно спокійними ночами Сильвестр теж не міг заснути. Він нервово крутився у ліжку, прислухаючись до несподіваної тиші за стіною і нетерпляче очікував, що зараз знову почнеться – і тисячі мустангів полетять його стелею, наче прерією, у дику ніч. Під ранок він заплющував очі і уявляв собі, як довгий вузький ніж із шаленою швидкістю встромляється в сусідове тіло. Колись він дивувався, коли читав про десятки смертельних ножових поранень, нанесених вбивцею своїй жертві. Зараз він тільки знаюче усміхався, вганяючи вшістдесяте тесака в те, що було за мить перед тим людиною. Особливо йому подобалася сцена, коли він вкладає сусідові два сірники у вушні отвори і щосили лупить по них, вганяючи їх досередини. Той несамовито верещить, а він входить до чужої квартири і... вимикає музику. Але завжди його щастю заважало закінчення. Шум, ґвалт, спецпідрозділ поліції — і його, закованого в кайдани, везуть до буцегарні. “Е ні”, — розплющував очі Сильвестр і все переінакшував. Тепер в його уяві виростав найманий вбивця, професійний кілер, який очікував меломана в темному під’їзді, а, врешті зустрівши, холоднокровно вистрілював прямісінько поміж двох скляних сфер і швидко зникав. У такому варіанті все завершувалося для Сильвестра гладко, навіть без достоєвщини. Як тільки зморений такими солодкими видіннями мізантроп вранці засинав, за стіною оживав музичний караван.
Зрозуміло, що перебування вдома не приносило чоловікові бажаної релаксації. Він вишукував тисячі причин, щоб втекти з помешкання, а що друзів у нього майже не було, він просто бродив містом, приглядався до перехожих, ніби відшукуючи підтвердження своєї теорії про людську потворність. І, звісно, знаходив, бо сказано ж: “Хто шукає, той віднайде”. Йому щастило. Огидну пику новітнього Шарикова він зустрічав на кожному кроці, вона була різною: вгодованою, худою, жіночою, чоловічою, навіть дитячою, але завжди з незмінним нелюдським оскалом. Він якомога пізніше приходив додому і поринав у світ музики. Опівночі йому самому хотілося вити.
“Вчора, близько полудня, на центральній площі міста, поблизу Ратуші, було здійснене зухвале вбивство. Двоє молодиків, поки що з нез’ясованих причин, затіяли криваву бійку з громадянином Н. Внаслідок отриманих травм потерпілий помер дорогою до шпиталю. Свідками розправи стали близько сотні випадкових

читати