Завантажити

був один, написаний чоловіком, який сидів у в'язниці й ждав смерті. Він назвав свій трактат “Про втішення філософією”.
— Мене знають усі філософи Європи, ваша величність. Ансельм Кентерберійський прислав мені свої “Медитації”. Петро Пустельник склав молитву про мене. Ви чули про Петра Пустельника, ваша величність?
— На жаль, ні.
— Ми з найсвятішим папою Урбаном знайшли цього чоловіка, ми почули його праведний голос, послали йому благословення, підняли його з пониження і забуття. Тепер він піднімає всіх віруючих у святий похід на захист гробу господнього.
— Ще одна війна? Ще несправедливість?
— Ваша величність, ваша величність, святі війни приносять на землю найвищу справедливість. Нам пощастило що саме в наш час винайдено стремена и підкови. Завдяки стременам воїни в залізних латах змогли засідлати бойових коней, а підкова поможе нашим коням дійти до святої землі, до самого Єрусалима.
— Яке мені до цього діло? Чи не вважаєте, що и мені доведеться йти разом з рицарями аж до святої землі? Чи може запропонувати себе в жертву для успіху цієї справи?
Матідьда засміялася. Вона вміла сміятися, і виходило це в неї приємно, без очікуваної від такої жінки зловісності.
— Ваша величність, ради попутного вітру для походу проти Трої Агамемнон приніс у жертву власну дочку
Іфігеиію.
— Артеміда не дала цього зробити. Вона замінила дівчину ланню, а Іфігенію перенесла в Тавріду, де та стала жрицею. Тавріда — у моїй землі. Вважайте, що я не створена для пожертов. .
— Але можете бути жрицею, ваша величність. Це прекрасно. Ми з найсвятішим папою віримо, що ви станете на захист високої справедливості. Ви перебуваєте в притулку де найперше шанується справедливість, право. Я подбала про те, щоб Європі став знаний кодекс Юстиніана Цей імператор прославився не тільки спорудженням Софійського храму в Константинополі, але и кодифікацією римського права. Чи не прекрасно, що будівники великих соборів водночас дбають і про право, ваша величність !
“А хто пише закони для журавлів?” — хотіла спитати ввпраксія, але розмова вже вгрузла в такі глибокі колії, що видобутися з них було несила, тому доводилося котитися туди, куди котилося.
 
— Мій дід Ярослав, прозваний Мудрим, теж спорудив у Києві
церкву Софії, яка майже не поступається константинопольській, і уклав для своєї держави “Руську правду”.
— І все ж найвшца правда — від господа, бо й людина створена, щоб дивитися на небо, ваша величність.
— Я люблю дивитися на квіти й трави,— нарешті порушуючи течію розмови, сказала Євпраксія. Ці прості слова налякали графиню.
— Ваша величність, ваша величність, ми з герцогом Вельфом такі раді вашому визволенню! Його святість папа безмірно втішиться цією вістю. Все щасливо збіглося. Ви маєте послання з Києва, від руського царя, вашого брата.
— Мій брат загинув.
— Один загинув, так, і ми сумуємо разом із вами. Але другий володарює...
— Другий — просто князь...
— Але третій...
Матільду не могла збити ніяка сила. Євпраксія вмовкла.
— Але третій... Михаїл шле вам свою любов і свої поради...
— Очевидно, я повинна спитати поради у вас, графине. Бо Київ задалеко звідси. Як я маю вестися? У мене є воля, але більше нічого. Як вплинути на імператора, аби він віддав моє майно? Я б хотіла повернутися додому. До Києва.
— Ваша величність, ви питаєте поради, я рада її дати вам. Напишіть скаргу на імператора!
— Скаргу? Кому?
— Найсвятішому папі.
— А хіба може папа втручатися в такі справи?
— Тоді що ліпше: зверніться зі скаргою на імператора до собору. Незабаром у Констанці зібрано буде собор. Ми з найсвятішим папою послали легата Гебгарда, аби він подбав про влаштування собору. Там будуть вельможні сановники з усієї Європи. Ви можете, ваша величність, особисто оскаржити негідну поведінку імператора в Констанці.
— Їхати в Германію? Знов повертатися в ту землю? Ніколи!
— Тоді складіть скаргу.
— Але як? І чи годиться таке робити?
— У вас є порадник. Абат Бодо. Ми з найсвятішим папою знаємо цього божого слугу, віримо йому.
— Ви ж самі казали, графине, що він лише сповідник — не порадник.
— Коли слугі божі виявляють найвищу відданість до земних владик, це треба цінувати, ваша величність. Я хотіла, аби ви почули достойного Доніцо, який ось уже багато років складає поему про труди цього світу.
Вона покалатала в срібний дзвоник, і в бібліотеці, мовби ховався до часу серед товстезних шкіряних книг, виник дивний монах. Маленький чоловік а величезним обличчям, босий, у підперезаному брудним мотузком брунатному габіті, посувався до них нечутно, мов привид, ніс поперед себе велику пергаментну книгу, заздалегідь розгорнену, так ніби монах уже здалеку зготовлявся до читбйня. Справляв таке враження, ніби все, що їсть, лишається йому в роті. Тому обличчя розросталося до розмірів небачених а тіло було

читати