Завантажити

Султан щедро обдарував обох і за звичаєм похвалив майбутнього зятя.
На дев'ятий день молоду мали вивезти з Баб-ус-сааде й передати в дім молодого. Перед цим у царському хамамі відбувався урочистий ритуал хни, на якому були присутні всі красуні гарему на чолі з валіде, тільки Хуррем не могла спостерігати, як фарбують хною волосся Хатіджі, як натирають мазями її тіло, бо вже з самого початку весільних урочистостей султанша почувала себе недужою. Мовби якась сила поглумилася з Хуррем і відібрала в леї навіть можливість помилуватися коли й не своїм, то чужим щастям. Металася тепер у своєму покої, дикий біль шматував її маленьке тіло, ніхто не міг прийти на поміч, не помагали ніякі молитви, султан слав привіти, але сам не йшов, бо його присутності вимагало весілля, окрім того, не звик бачити свою Хуррем недужою і якось не вмів уявити себе коло неї у такому стані.
Тим часом очолював пишну процесію перевезення Хатіджі з сералю до Ібрагімового палацу, їхав у золотій кареті вулицями Стамбула, ніби між двох стін із золота й шовку. За ним ішли яничари, мальовничо вдягнені придворні, які несли великі чаші з шербетом, відлиті з цукру в золотих прикрасах замки, дерева, казкові тварини, квіти. Айнедари 53 несли дзеркала, за ними — цілі пальмові дерева — символ плодовитості, маленькі кипариси. Лунали вірші Сааді: “Будь плодовитий, як пальма, або ж принаймні вільний і високий, як кипарис”.
Наречена-кинали, у парчевій хирці, поверх якої накинуто було самур кюркю — соболину шубу, в жовтих чобітках — сар чезме, у низенькій шапочці, схована за вуаллю-гюнлюк, їхала в кареті разом із султаном. Подарунки падишаха прикрашали їй чоло, вуха, шию, руки і ноги. Сім коштовних подарунків мали символізувати сім сфер життя, в яких буде перебувати кинали.
Друзі жениха й родичі ставали на охорону шлюбного покою від злих духів і чарівників, для молодих в опочивальні приготовано трапезу: смажену курку, тонкі млинці з травами, фінік у плівці, який треба було з'їдати по половині, що мало означати єдність.
В Ібрагімовому палаці султана чекали перші вельможі держави, великий муфтій, учені улеми. Сулейман сів у залі між великим муфтієм і Шемсі-ефенді, вихователем свого сина Мехмеда, і виявив бажання провести вчену суперечку.
— О вчителю,— звернувся він до Зембіллі,— що ти скажеш, чи є якась матерія за межами небосхилу й зірок?
— Матерією,— відповів поважно муфтій,— умовилися називати лише те, що перебуває під цим небесним склепінням. Усе інше — ні.
— А як ти скажеш, о вчителю,— спитав тоді султан,— чи є за межами цього склепіння що-небудь нематеріальне?
— Неминуче,— відповів Зембіллі.— Бо якщо видимий світ обмежений, його межею умовились вважати склепіння склепінь. Отож доводиться зробити висновок, що щось, яке перебуває за межею небесного склепіння, повинне якось відрізнятися від того, що перебуває в його межах.
— Але коли розум примушує визнати, що існує щось матеріальне,— поспитав султан,— то чи є в нього теж межа? І коли є, то до яких меж простягається? Коли ж немає, то яким чином безмежне може бути минущим?
— Усе це надзвичайно бентежить мене,— вимушений був визнати великий муфтій.
— А кого це не бентежило? — зауважив Сулейман.— Може, нам на поміч прийде шановний Шемсі-ефенді?
Вознесений, усунутий і знов вознесений до висот вихователя султанського сина, Шемсі-ефенді запрагнув виказати перед падишахом усю глибину своїх знань. І хоч не годилося брати слово після того, як сам великий муфтій відступив перед мудрістю Повелителя Віку, він відкашлявся, прочистив носа і, напинаючи маслакуватими колінами поли святкового халата, прорік:
— Аллах, якщо дасть повеління, може всі тварі, які складають і цей видимий світ і інший, небесний, зібрати разом і вмістити їх у куточку горіхової шкаралупи, не зменшуючи величини світів і не збільшуючи об'єму горіха. Коли ми хочемо осягнути весь безмір всесвіту, слід згадати хадіс пророка, що його наводить Ібн аль-Факих 54: “Земля тримається на рогах бика, бик — на рибі, риба — на воді, вода — на повітрі, а повітря — на вологості, на вологості ж уривається знання знаючих”.
Далі на своє виправдання Шемсі-ефенді навів цитати з корану про людську недосконалість. Із сури четвертої: “Адже створена людина слабою”. Із сури сімдесятої: “Адже створена людина хитливою”. Із сури сімнадцятої: “Адже людина покваплива”. Муфтій, улеми, всі присутні негайно висловилися про цитати: “Точні, правильні, досконалі”. Султан всемилостиво висловив згоду з одностайною думкою учених, і побоювання зникло із сердець. Шемсі-ефенді розцвів, а Сулейман думав про та, якою мудрою виявилася султанша Хасекі, домагаючись усунення цього вченого дурня, що нагадував легендарну Манусу з Тарса. Коли джини спитали її:
“Де аллах був до того, як він сотворив небо?” — Мануса, не розгубившись, відповіла: “На світлосяйній рибі, яка плавала у світлі”. Шемсі-ефенді не губиться так само, як Мануса, та чи може такий чоловік навчити майбутнього Повелителя Віку і чого він може навчити?
На зміну вченим

читати