
Електронна бібліотека/Проза
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
доскіиуючись до всього, недовірливо приглядаючись до посадника, який тільки згортав з обличчя брудну воду, бо вважався завжди чистуном, та щосяля бадьорився перед своїм зверхинком:
— Все йде на лад, мій князю! З божою жіччю, князю!! Їздили на Плотницький кінець, де під довгими навісами умілі майстри робили лодьї для походу. На Загородсьхому кійді, де серед кривулястих, вщерть залитих рідкям багном вуличок кояі брьохали по саме черево, квязь дивився, як сукяадннки варять у низеньких доменицях крицю, а в кузнях чорнолиці від кіптяви ковалі кують мечі, списи, рогатий. Скрізь, де з'являвся князь, приєднувалися до нього кіивські старости з тисяцькими й сотниками; якщо Ярослав хотів що-небудь спитати в робочих людей, наперед нього миттю вискакував староста або тисяцький і випереджав князя у його намірі, Косиятин незомітно всміхався під дяшйим русявим усом, а Ярослав ще більше темнів лицем, супився, але не мовив нічого, повертав коня, їхав далі.
Коснятин показав князеві готування даруизгів для свейського короля, щоб прихилити його серце і серце його доньки їнгігердя до Хольмгардського конунга Ярислейфа. У довгих великих тоболах складено було найліпші двінські хутра: чорні куди, соболі. бобри, веретища з ніжного козиного пуху, різнобарвяяй тім своїх) власного виробу і привезення аж від сараошгів, В копиники готували краску рибу, в солярнях складах діжечки й цебрики просолених лососів, привезе олоччя, могутню рибу, яка ловиться тільки в крижаній. Ее найміцніші сіті, дається до рук лише відчайдухам ринвам, яких, мабуть, немає ні в якій землі, окрім землі Новгородської.
Були ще там фландрські сукна і ромейські паволоки, були мечі! з дорогими рукоятями, з піхвами, обсипаними коштовними каменями, були візантійські ларці з слонової кістки і сірійські скляні кубки, дивно здоблені крилатими кіньми, був полив'яний посуд, привезений з Києва, а може, й з самої Болгарії, але ж не було нічого новгородського!
— Не бачу нашого нічого, — повернувся князь до Коснятина. — Чи й не готуєш, посаднику?
Хитрий Коснятин вдав, ніби запитання Ярославове застало його зненацька, розвів руками:
— Та ми ж... Та бач... Хіба, може, в ковниці якісь там набищиці...
Добре відав, як полюбляє князь одвідувати свою ковницю, і вже заздалегідь пускав попід пишним усом усміх задоволення.
Ковниця становила мовби окреме царство серед новгородських укріплень. Містилася, щоправда, на княжому дворі, коло самого Волхова, але сама по собі теж була двором, оточеним високими стінами з міцних дубових колод, з двома великими надворітніми вежами й трьома трохи меншими кутовими. Входу на той заповітний двір пильнувала вірна сторожа з варягів, яким Ярослав довіряв найбільше, там вони й жили у великій і теплій хижі, прибудованій майже до самих воріт. Далі на не досить просторому дворищі розташовувалися низькі, вкопані в землю мало не по саму покрівлю комори, а за ними височіла довга дерев'яна будівля, верх якої правив за житло для княжих умільців, а підкліть була власне ковницею.
Розділена дерев'яними перегородками на неоднакової величини приміщення, підкліть містила в собі все потрібне для перетворення простих виливків золота чи срібла на коштовні гривні, пречудові прикраси, посуд, а то й просто собі химерні дрібнички. Прокопаний од Волхова канадець, пущений просто в підкліть, постачав необхідну тут воду, для світла не шкодовано воскових свічок, але тим і обмежувалися всі розкоші для людей княжої ковниці. Тут панували суворі правила; коло входу до підкліті вдень і вночі стовбичили суворі варязькі воїни з оголеними мечами, ані ввійти, ані вийти без дозволу тіуна, якого прозвали Золоторуким, ніхто не міг, люди сиділи в тісній, задушливій, мокрій підкліті з раннього досвітку до пізньої ночі, там отримували харч, там мали й короткий денний спочинок; якщо випадала коли вільна хвиля, роботи завжди було зава-помі розтоплювали золото й срібло в тиглях, виливали з нього то сосуди, то гривні, то княжі забаганки: сьогодні — лютого звіра на підставці, взавтра — ошатну діву небаченої краси, позавтра — якогось святого або воїна. Золотоковці кували хитромудрі вериги-чепи, які прикрасять груди князям чи воєводам, чеканили на тонких стінках ковшів і чаш зображення птиць, риб і звірів, одні виковували з чистого золота гарні ковчежці, які потім прикрашалися різнобарвною емаллю, другі виводили тонкі візерунки на срібних релікваріях, ще треті ламали голову над жіночими прикрасами: сережками-колтами, наруччями, гребенями, — і кожен намагався створити щось таке, чого ще ніхто не творив і не бачив, кожному хотілося бодай на недовгий час опинитися у вільному світі краси, викликаному власною уявою, відчути себе неподільним володарем, паном, вільним у всьому, бо справжню волю дає тільки роблена тобою робота, яку здатен виконати один ти у цілому світі.
Ярослав з почтом заїхав на двір ковниці, але в підкліть взяв з собою лиш Коснятина. А своїм варягам-тілохранителям, та навіть Будиіо махнув рукою: залишайтесь на дворі. Воєвода засміявся:
-— Боїшся, князю, щоб не
Останні події
- 25.02.2025|10:53Підліткам про фемінізм без стереотипів: «Видавництво Старого Лева» представляє книгу «Слово на літеру «Ф». Базова книжка про права жінок»
- 25.02.2025|10:48Трилер про війну, еміграцію та фатальне знайомство: «Видавництво Старого Лева» представляє книгу «Називай мене Клас Баєр»
- 25.02.2025|10:45«Книжка року’2024: офіційні результати
- 18.02.2025|18:07Що читають 18-річні? Топ-50 книжок за програмою єКнига
- 11.02.2025|12:03«Барвіночку, прощаймося, прощаймось…»
- 10.02.2025|13:46«За межами слів»: презентація роману «Погляд Медузи» Любка Дереша
- 10.02.2025|13:43Фільм Анастасії Фалілеєвої «Я померла в Ірпені» отримав нагороду на найбільшому в світі фестивалі короткого метру
- 10.02.2025|13:38Мар´яна Савка і Зіновій Карач у концертній програмі «Ніжно, майже пошепки»
- 02.02.2025|19:56Духовна трійня Ігоря Павлюка
- 02.02.2025|19:16Оголошено конкурс на здобуття літературної премії імені Ірини Вільде 2025 року