Електронна бібліотека/Проза

чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
Завантажити

там хтозна й допоки. А щоб швидше — можна поєднати з його мусією фрескові образи твоїх синів і доньок з княгинею. Ото я взявся б і зробив швидко й охоче.
— Чи ж пасуватиме? Князь — у мусії, а родина його — в простому малюванні.
— Малювання теж можна зробити так, що не поступиться перед мусією. На все є спосіб. Колись жона карійського царя Мавзола Артемізія поставила йому по смерті надгробний пам'ятник і стіни прикрашено фресками такими гладенькими, що здавалися прозорими й блищали, мов скло. І в еллінів та римлян були такі майстри. В заправу додавали порошок мармо-ряний, поверхню накладки розгладжували гарячим залізом, а писали яєчною краскою, яка в звичайній фресці не вживана. Після викінчення живопису його покривали пунійським воском і водили коло самої поверхні розпеченим залізом, не приторкуючись. Ще потім натирали сукном — і ось блиск, як у відполірованого мармуру або й смальти.
— Маю досить державних справ, — сказав князь, — щоб забивати собі голову твоїм пунійським воском та ще чимось. Ти майстер — тобі й знати.
— А тим часом втручаєшся в те, як мені класти смальту, — нагадав Сивоок.
— Бо незвично кладеш.
— Ото тільки й мистецтво, як незвичне. Владі це не до вподоби. Владі миле усталене, вона тяжіє до зоднаковіння всього на світі, бо тільки тоді сподіватися може на непохитність. А краса — лише в неодинаковості. Візьми таке, князю: кожна рослина має свою квітку, не схожу на інших. А якби всі квітки та стали однакові?
— Багато балакаєш, — спробував перевести розмову на жарт Ярослав.
— Бо багато працюю. — Сивоок упродовж розмови жодного разу не поглянув на князя і не перервав своєї роботи. Стояв на дерев'яному помості, широко розметавши руки, так ніби підпирав вигинисту стіну бані, голова, задерта назад, міцно влягалася на плечі, зрослася з ними назавжди від оцього напруженого вдивляння вгору, на склепіння; князь спробував полічити, скільки днів, тижнів і місяців стоїть отут Сивоок, викладаючи мозаїки, вийшло так багато, що він вжахнувся, а попереду ж було ще більше! І цей чоловік думає не про спочинок, а шукає собі ще роботи, береться за нове, і киплять у ньому якісь незбагненні пристрасті, вмить зачіпається він до сперечань із самим князем.
Отрок, що супроводжував Ярослава, розіклав для князя переносний стільчик. Ярослав махнув йому, щоб прибрав. Не звик розсиджуватися і вести перемови з будь-ким при свідках. На все життя запам'яталося йому новгородське віче, перед яким вивертав свою душу після розправи над'воями Славенської тисячі, зненавидів одтоді всі принародні рядіння й обговорювання, завжди, коли виникала потреба когось вислухати, кликав його до себе в палати, слухав, з вирішенням своїм не квапився, лишався для співрозмовника загадковим, а отже — мудрим.
Тому почувався зле отут, під самим склепінням головної бані собору. Було враження, мовби отой повітряний стовп, що виповнював баню на всю височінь, враз перевернувся і став тиснути на людей знизу, загрожуючи приплющити їх до грізно наставлених безнадійно-чорних очей Пантократора. Ярославові забракло повітря в грудях, стало млосно, він підняв руку, щоб розхристати ферязь, пошкріб пальцями по золотому шиттю, облизав пересохлі губи. Відчув себе геть старим і немічним. Дурне діло: дертися на таку височінь, щоб устрявати в сперечання з цим непокірливим чоловіком. Та й нащо? Художники — люди, владці — теж люди, але в кожного своє життя, своя мета і своє призначення. Може, слід позоставити кожному робити своє і не втручатися? Але ж тримається держава на князеві, а тому повинні підкорятися йому всі людове в державі. Хто не кориться — ворог або підозрілий чоловік. Тоді хто ж Сивоок? Один раз нагнув князя в свій бік, тепер знов, так, видно, націляється чинити й далі. Може, правду мопив Ситник?
Ярослав одкашлявся.
— Дихати в тебе тут нічим, — сказав Сивоокові.
— А я не дихаю, — відмовив той.
Непокірливий. Зухвальний.
— Пришлю до тебе бояр своїх, ліпших людей.
— На шої вони мені? Прислав би, князю, втрачені літа, людей дорогих, навіки втрачених, але не можеш. '
— Усе в волі божій.— Князь відступився од Сивоока, ладнався до спуску, лаяв себе в думці за необачливість і безглузде бадьоріння. В старощах дертися в таку височінь! Закортіло побути коло самого бога, діткнутися рукою божої десниці! Безглузда звичка самому все 'перевіряти й оглядати. Однаково 'земля така велика, що не стачить життя на те, щоб усе побачити, мабуть, треба вірити й чужим очам. Але яким, чиїм?
— Зоставайся з богом, — сказав Сивооку.
Той мовчав. Не повернувся до князя. Наставляв і далі на нього свою розкучману, прикам'янілу до плечей в неприродному задерті голову, нестомно клав смальту й камені, аж тепер запримітив Ярослав, що не розкидає художник різнобарвні кубики як попало, що є твердий і гармонійний лад у розбігові смальти по ввігнутій поверхні, смальта йшла мовби колами, пів-дужжями, в ній було щось від кшталту небесних сфер, був невпинний рух, було кружляння, од якого йшла обертом голова, князь заточився,

Останні події

05.04.2025|10:06
Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
05.04.2025|10:01
Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
05.04.2025|09:56
Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію
30.03.2025|10:01
4 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
30.03.2025|09:50
У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
20.03.2025|10:47
В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра
20.03.2025|10:25
Новий фільм Франсуа Озона «З приходом осені» – у кіно з 27 березня
20.03.2025|10:21
100 книжок, які допоможуть зрозуміти Україну
20.03.2025|10:19
Чи є “Постпсихологічна автодидактика” Валерія Курінського актуальною у XXI ст. або Чому дослідник випередив свій час?
20.03.2025|10:06
«Вівальді»: одна з двадцяти найкрасивіших книжок всіх часів відкриває нову серію для дітей та їхніх батьків від Видавництва «Основи»


Партнери