Завантажити

Дивний сей невіра!”

Як струна д' струні на кобзі
Стиха промовляє,
Так молитву чисту доні
Мати доповняє:

“О небесная царице!
Ти ще й не родилась,
Як звізда твоя на грішних
Із небес дивилась,

І хоч материнські муки
Ще в зачатті знала,
Та до нас пречисті руки
З неба простирала.

І звізда твоя на землю
Сяєвом спустилась
І на всю людську вселенну
Сонцем засвітилась.

Ти сіяла, та й страдала,
І тепер сіяєш:
Милосердєм благодатним
З неба позираєш.

Подивися ж оком чистим
В материну душу:
Що терпіла я, терпіти
Наново не мушу!

Не життє, молю, не втіху,
Смерть пошли нам тиху,
Дай замовкнути навіки
В труднім серці лиху!”


ДУМА ЧЕТВЕРТА

На се слово хтось захлипав,
Здержуючи голос...
Зтуманіли тут обидві,
Ув обох зв'яв волос.

І яснішим світом наче
Лампа засвітила…
Озирнуться — ревно плаче
Коло них Заїра.

В гарні руки головою
Русою схилилась,
І сльозина за сльозою
Перлами котилась.

Як побачила старенька
Сльози ревні, тихі,
Сповнилось гірке серденько
Над все зле утіхи.

Обняла її, як мати,
Стала цілувати
І до лона, мов дитину
Рідну, пригортати.

“О моя ж ти добра! Се ти
Матері Пречистій
Вкупі з нами присвятила
Дар шаноби чистий?” —

“Так, голубонько моя ти!
Мене мати вчила
І навколішках стояти,
І богів благати.

Я люблю вас, християне:
Мов траву росою,
Ви нам скроплюєте рани
Щирою любов'ю.

І небесную Царицю,
І святих шаную,
Бо від них одраду в серці
Невимовну чую”. —

“Доню! — прорекла старенька. —
Щира ся людина
Так мене, мов друга ненька,
Наново зродила.

Я лежала, доню мила,
Мертвою марою
І Заїра воскресила
Мене сон-травою”. —

“Дай, — рече тогді Заїра, —
Чесно привітати
Ту, кому над цілим миром
Дано царювати”.

До чола вона й до серця
Руку прикладає
І, вклонившись в саму землю,
Оддалік вітає:

“О щаслива із щасливих,
Пишна квітко вроди!
Да обійме твоя сила
Всі царства й народи!

Чиста сила милосердя,
Царственості перла,
Некрушимого вовіки
Праведного берла!” —

“Я нещасна із нещасних, —
Прорекла Маруся, —
Царювання й благ дочасних
Боязно боюся.

Сестро! Дай себе обняти
І розцілувати,
Що воскресло в тебе в хаті
Серце моє, мати!”

Но при слові цім Заїра
Мовчки відступила
І покривалом широким
Вид собі закрила.

Бо завіса проти неї
На шнурах розкрилась
І кімната світом денним
Зразу освітилась.

З-під завіси хтось у пишних
Шатах появився,
Сумовитий і велишний
На жінок дивився.

Перед ним вона, тремтюща,
Низько поклонилась
І, мов тінь легка, мовчуща
Із божниці скрилась.


ДУМА П'ЯТА

“Мамо, цар!” — рече Маруся,
І тихеньким словом
Стрепенулась паньматуся
Мов нежданним громом.

Обізветься стиха гласом
Кротко сумовитим
Той, кого стара вважала
Звіром ядовитим.

“Не про вас я цар... Прийшов я
Гістю привітати
І тобі, кохана, слово
Радісне сказати:

Патріарх сьогодні служить
Всім своїм собором
В Сербській церкві, і співати
Будуть гарним хором.

Вас обох туди галера
Повезе молитись
І на службу християнську,
На народ дивитись”. —

“Царю! — прорекла старенька. —
Ті галерні муки
Гірко бачить, мов сама я
Впала кату в руки”. —

“Та галера, паніматко,
Зветься тріумфова:
Наготовлена к тріумфу
Славного героя.

Не годилось би цариці
На таке дивитись,
Ідучи до церкви Богу
Руському молитись”. —

“А кому ж воно годиться?” —
“Бідному народу,
Що терпить од гайдамацтва
Незчисленну шкоду,

Да тому, хто настигає
Хижаків у полі,
Розбиває-потопляє,
Їх чайки на морі.

Се йому хвала в народі,
Що козак проклятий
На галері, мов у пеклі,
Мусить погибати.

Про сю славу наші кобзи
Дзвонять по базарах,
Мов громи гримлять на небі
У блискучих хмарах.

Бо ще й досі в нас у Кафі
Головешки тліють 58,
А в Синопі й Трапезонті
Попели біліють 59.

І крівцею над Босфором
Червоніють мури,
Що річками розливали
Хижі гайдабури”. —

“Ми мстимось за кривди, царю,
За ясир, пожари,
Що Вкраїну розоряють
Турки да татаре”. —

“Ваш закон велить не мститесь:
Бо на небі Мститель;
Коли ж неба вам не треба,
То й прав розоритель.

Наш закон велить нам правде
Під мечем шукати:
Поки правди не докажем,
Поти воювати.

Ви мститесь, а ми караєм
Волею святою,
Що дає нам царювати
Сили правотою.

А над нами і над вами
Той самий Создатель,
Всіх народів цар верховний
І законодатель.

Коли Він за вас не мститься,
Дак не вам би й мститись:
Перед присудом небесним
Лучче б вам смиритись.

Греки, серби, і болгаре,
І жиди, й вірмене,
І албанці, й молдаване
Хиляться під мене.

А ви що? Ви з Сагайдашним 60
І на християнство
Так по-вовчому рветеся,
Як на мусульманство.

читати