
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
правда?” — думав Федір, і та його думка наче ціпом по голові молотила, серце наче ралом драла. “Куди ж ти втечеш від тієї думки? Немає на світі від неї другого втьоку, як на той світ; немає іншого захисту, як під землею!” — думав Федір. “Ні, брехня! — втішав він себе, позираючи на пляшку, — є залити-втопити!” І Федір заливав, щоб забити собі памороки.
Певно, що він би таки їх забив, якби сама доля не допомогла йому їх збутись іншим побитом.
Через тиждень після того, як пан нахвалявся з ним розкуматися, бариня вперше після родин зволоклася з постелі. Суха та замліла після недугу, вона аж світилася і, обпершись на руку покойової Хвеньки, пішла проходитись по господі.
— Мамка? А где Пьер? — спитала вона про сина, зустрівши мамку.
— Нянька панича понесла гуляти.
— На двор?.. Как бы не простудила маленького!
— Ні, бариня, по хатах, — відказала мамка. Бариня пішла далі. Пройшла гостинну й залу. Все кругом неї блищить та сяє, все веселить очі.
— Кажись, все в порядке, — шепоче вона, простуючи до кабінету.
— Отвори, — стиха наказує Хвеньці.
Хвенька відчинила двері. Бариня ступила на поріг та так опукою й посунулася додолу. Зачепилася вона чи від чого — мов два зняло! — впала додолу...
Олексій Іванович мерщій підбіг до неї, підняв з долівки, положив на кресло, щось підніс у пляшечці, давав нюхати, натирав виски.
— Вон! Вон! — обмираючи, шепотіла бариня. Потім почалися сльози, посипалися прокльони.
До тих сліз і прокльонів додав свого репету й Петрусь із кресла, де лежав він, вимахуючи голими червоненькими ніжками.
Прибігла мамка й мерщій винесла Петруся, а бариню перенесли в спальню й знову вложили в постелю.
Через годину після того Олексій Іванович виїхав з двору шляхом на город, а через другу — серед двору проти вікон барининої спальні вивели Марину в драній рядняній сорочці з зав'язаними на спині рукавами, посадили на набиту сміттям підрешітку, почали стригти довгу косу, мазати голову дьогтем, натикати пір'ям, а баринині покойові по одній підходили до неї й плювали їй у вічі.
За що? Через віщо? Що зробила вона таке? Ніхто нічого не знав. Так бариня наказала, та й годі!
Одначе Хвенька шептала жінкам та дівчатам, що тільки вона одхилила двері в кабінеті, як звідти, мов стріла, вискочила розхристана Марина, зачепилася за бариню та так її на долівку й повалила.
— Чого ж вона там була в кабінеті? А пан же де був? — допитувались жінки.
— Та й пангже там — з нею!
— Он воно що! — рішали молодиці, а дівчата, похнюпившись, лукаво всміхалися...
Федір спав п'яний, як нестямний грюк у вікно збудив його.
— Хто там? Чого?
— Федоре, панів куме! Іди подивися, до якого шлюбу твою дочку наряджають! — гукала на весь садок прикажчикова жінка, що з першого разу зненавиділа Федора.
У хату вскочили два лакеї й, схопивши Федора під руки, не дали, як кажуть, і вгору глянути, — повели в двір. Федір, закустраний та заспаний, хилився поміж лакеями то на той, то на другий бік.
— Аж ось і архірея ведуть! — хтось гукнув з купи, що кругом обступила Марину. Купа зареготалася.
— Розступіться! Розступіться! — гукали лакеї, підводячи до купи Федора.
Народ роздався. П'яного та заспаного Федора підвели до дочки й поставили проти неї.
— Подивися на свою кралю!.. Бач, як її нарядили! — зло гукала прикажчикова жінка.
— Марино-о! — тільки й зміг вимовити Федір, захитався й, як еніп, повалився їй під ноги.
— Бач, як батько кланяється низенько своїй чесній дочці, —базікала прикажчикова жінка. Другі всі мовчали та якось понуро дивились...
Се сразу щось як свисне, лясне!.. Марина нестямно скрикнула, схопилася й, мов навісна, кинулася з двору. Баринин кучер Самійло з гострим батогом гнався за нею й чесав по чім попало. Марина в драній рядняній сорочці, що кругом неї так і майтолалася своїм дрантям, мов вітер, мчала з двору в поле. Люди навзирці її проводжали.
— Ач, як вивірчує!.. — гукала, заливаючись реготом, прикажчикова жінка.
Та народ уже не реготався. Дехто з повними сліз очима поглядав у поле, як Марина, нестямно лементуючи, тікала; другі боязко озиралися назад, де серед двору лежав блідий як смерть Федір. Усім стало якось моторошно, страшноЯк загнав Самійло Марину аж геть за могили, що вже її стало не видко, й вернувся у двір, то й Федора прибрали з-перед, барининих вікон. Його понесли до того ж таки Самійла на конюшню. Навіщо? Прочуматися? Похмелитися? Ні, щоб проспався... Бариня на другий день звеліла задля батька інше похмілля готувати. Самійло хвалився, що аж три канчуки звелено в сирівці намочити. Та, видно, Федір, хоч і обмерший був, а про те догадався. На ранок його вже не було в конюшні;
шукали по всьому двору й садку, та нігде не знаходили.
Кинулись у нову хату — аж Федір висить безпечно собі на трямку в сінях...
Одрадяни, почувши про те, наче потетеріли... Та кара над Мариною, що придумала їй
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus